|
|
|
|
|
|
13:51 Заквітчане музикою Лепківське слово | ||||
 Його душа в гармонії життя, Вона є тут сьогодні поміж нами. Між мріями і жовтими листками, Між вірою і болем каяття. Цими словами починається вірш Володимира Вихруща «Його душа» і присвячений він Богдану Сильвестровичу Лепкому – письменнику, поету, літературознавцю, критику, видавцю, редактору, перекладачу, художнику, педагогу, видатному діячу української і польської культур. Він народився на Поділлі 9 листопада 1872 року в хаті польського повстанця Яроцького. Походив зі старовинного роду священиків, з якого вийшло чимало чесних і самовідданих борців за інтереси народу. Генеалогію роду Лепких увінчав своєю працею і талантом Богдан Лепкий. Тонкий і ніжний лірик, муза якого увібрала красу й силу народної пісні, радість і біль, звитягу й муку рідної землі. Особливе і своєрідне зацікавлення мистецтвом виявив поет з раннього дитинства. Вся родина Лепких була музикальною. Батько Богдана Сильвестр Лепкий (літературний псевдонім Марко Мурава) грав на скрипці, а мати – Домна з Глібовицьких чудово співала народні пісні, акомпануючи собі на гітарі. З музичною атмосферою зустрівся Богдан і у свого діда Михайла Глібовицького, в якого жив, коли ходив до школи, а пізніше до Бережанської гімназії. Особливо завдячує поет прищепленню любові до музики тітці Дар’ї Глібовицькій – піаністці, яка незрівнянно інтерпретувала народні пісні. «Як я почув, що тітка грає, то кидав усе й біг до хати. Сідав у кутку й слухав. Особливо любив я, як тітка грала Шопена, Шумана або Бетховенові сонати. Фортепіан був віденський, короткий, але ще старої конструкції. Та тітка привикла була до нього, а він, здавалося, привик був до її гнучких пальців і між ними панувала найкраща гармонія. Я слухав тітчиної гри і не міг наслухатися» - писав Богдан.  Вслухайтесь і ви в заквітчане музикою Лепківське слово: З осінніх думок Пожовклі стерні по полях, І гине слід по журавлях Ген-ген вдалечині, Капличка в тіні трьох беріз, Скрут – і з гори скотився віз В село, в ярку, на дні. Ярок глибокий, весь в садах, Село не спить, бо по хатах Ще блимають огні. Вйо, коні, вйо! Ось вже наш пліт, Хтось вибіг з хати до воріт, І хтось стоїть в вікні. Спинився віз. Нараз – в очах Погасло світло по хатах, З села нема сліду… Кругом імла, а в тій імлі Летять ключами журавлі, І…я іду, іду… 1931 рік Біографію і твори Богдана Лепкого можна знайти в фондах Чернігівської обласної бібліотеки для дітей після завершення карантину. «Чуєш брате мій (Журавлі)» Українські пісні. Слова пісні: Богдан Лепкий
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
