|
|
|
|
|
|
10:15 Радісна книжка, яка болить | ||||
 Ми повинні говорити про війну в нашому домі з нашими дітьми, щоб стати сильнішими. У цей непростий час потрібно дбати не лише про безпеку, а й присвячувати час відпочинку, наприклад, за читанням книги. Пропонуємо вашій увазі книгу Ю. Нікітінського «Вовчик, який осідлав бомбу». Книгу про звичайнісіньких хлопчаків в життя яких увірвалась війна. Але дитинство, в яке приходить війна, не перестає бути дитинством – з пустощами, веселощами, жагою пригод і відкриттів. От тільки кожна спільна пригода може виявитися останньою, адже важко передбачити, що буде завтра, – потяг, який повезе тебе в інший кінець країни, чи бомба, яка впаде просто на твоє подвір’я. Про це йдеться у двох повістях, які увійшли до книжки. Важливо, що війна, яка з’являється на її сторінках, – не якась там абстрактна, а добре знайома тисячам українських дітей – тих, які втратили свої міста і своїх друзів. Героями повісті «Вовчик, який осідлав бомбу» є Вовчик і Владик. Вони – невгамовні, винахідливі, кмітливі й безстрашні, особливо тоді, коли йдеться про добрячу пригоду: палити вогнище на закинутому будмайданчику чи просто у себе у дворі, ловити в’юнів чи розводити канарок, прокрастися у зачинений басейн чи врятувати від злої бабусі ще злішого песика… І коли до їхнього міста приходить війна, справжня, а не та, в яку хлопці бавилися, вона не зупиняє їхню жагу до пригод. Радше, стає частиною повсякдення – прикрою, але буденною... «… іноді під час читання книжки вам може стати сумно. Але, як це буває в житті, смуток змінює усмішка, а усмішку – сміх. Сміху в пригодах моїх героїв задосить. Тож, що б ви не відчували при читанні, в одному я абсолютно певен: нудно не буде», – Ю. Нікітінський.
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
