|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
13:06 Петро Антоненко. «Задощило на душі», «Ходить літо…». Аудіо-твори ("Щире слово наших земляків. Письменники Чернігівщини") | ||||
 Чернігівська обласна бібліотека для дітей в рамках літературно-краєзнавчого проєкту «Щире слово наших земляків. Письменники Чернігівщини» пропонує аудіо-читання поезій Петра Яковича Антоненка «Задощило на душі», «Ходить літо…» зі збірки «Стріла». Читає Володимир Цимбалій. Антоненко Петро Якович – журналіст, засновник і редактор обласних газет «Світ-інфо» і «Струна». Народився 24 червня 1948 року в селі Авдіївка Куликівського району Чернігівської області. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Понад двадцять років пропрацював у газеті «Поліська правда» в смт Куликівка. Разом з колегами заснував журнал «Чернігів», який з 1993 виходить під назвою «Літературний Чернігів». У 1993-2006 рр. – головний редактор газети «Сіверщина», з 2006 – заступник головного редактора Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти». Член Польсько-українського клубу журналістів «Без упереджень». Член Народного Руху України (1993–1999), Української народної партії (1999–2010), Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (з 1991). Лауреат Чернігівської обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського, всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, обласної премії «Кращий журналіст року» та міжнародної премії журналістів імені Василя Стуса. Видав чотири авторські книги (всі чотири побачили світ в Чернігові): «Бабине літо» (1994), «Свіча» (2001), «Стріла» (2017), «Вечірнє танго» (2023). ПЕТРО АНТОНЕНКО Задощило на душі Задощило на душі, На півнеба йдуть дощі. На півтуги, на півліта, на півдолі, на півсвіту. А півдолі – десь під сонцем, А півсвіту – чисте небо. І блукаю – де я, хто це? І бреду в дощах до тебе. Задощило на душі, На півнеба йдуть дощі. Півнадії, півобману, Напівщастя, півомана. А надія десь не гасне. А омана стане щастям. Задощило на півнеба, і бреду в дощах до тебе. Ходить літо… Ходить літо, ходить літо, чудо-літо, обсипає зелен-трави буйним квітом. І русалчині забави, теплі вогнища Купави, і очей твоїх відьмарські малахіти. Ходить літо, ходить літо, чудо-літо. Ти стоїш, ранковим променем облита. Я хотів від тої хати на край світу утікати Та нікуди вже від тебе не подітись. Ходить літо, ходить літо, чудо-літо. Ще надії полинами не повиті. Ще птахи не відлітають, ще я вірю, що кохають, ще іду, іще бреду самотнім світом.
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
|
| |
