|
|
|
|
|
|
15:40 Меморіалізація пам’яті російсько-української війни | ||||
 Сьогодні Україна знаходиться в епіцентрі страшної, варварської, нелюдської трагедії, яка кожного дня забирає все більше життів українців. Українська нація бореться за саме право на своє існування. Тому дуже важливим стає питання збереження (меморіалізації) пам’яті про російсько-українську війну. В Чернігівській обласній бібліотеці для дітей відбулося чергове підвищення кваліфікації для працівників «Меморіалізація пам’яті російсько-української війни», проведене заступником директора Ларисою Казаковою. Важливість бути обізнаними в історії, тих подіях, що відбуваються сьогодні в країні – доведена часом, а тим більше це важливо для нас – бібліотекарів, які працюють з дітьми, адже, по суті, робота, яку ми ведемо – це той інформаційний фронт, який є складовою загального опору росії. А робота з дітьми завжди, а сьогодні, як ніколи, постала на перше місце, адже – це майбутнє, яке вони мають будувати. На війні щодня гинуть військові та цивільні, Росія руйнує українські міста і культурну спадщину. Потреба гідно вшанувати і зберегти пам’ять про ці події є дуже важливою вже зараз. У громадах виникають імпровізовані місця пам’яті, з’являються пропозиції перейменувань, ведеться робота над збереженням історичних артефактів. Водночас люди потребують часу для горювання та оплакування, але також місць заспокоєння, просторів для вшанування пам’яті та спогадів. Про все це сьогодні говорили на умовному «круглому столі». У доповіді були підняті питання досвіду інших країн в питаннях меморіалізації, зокрема музею в Аушвіці, що зберігає пам'ять про одну із найстрашніших трагедій людства, досвід Норвегії, Франції. Всі сходяться на думці про те, що сьогодні надважливим стає питання саме збору інформації, навіть не її аналіз. Адже з плином часу, якщо ці дані не зафіксувати, вони можуть бути просто втрачені. А це – загублені долі, сподівання, мрії не тільки військових, а й цивільного населення, втрачене життя. І навіть для того, аби покарати злочинців, в Гаагу потрібно йти з доказами злочинів, які коїть росія. А для цього всі факти, навіть особистісні переживання, можуть стати цеглиною у стіні доказів проти злочинів росії. Отже, думки директора музею Аушві-Біркенау, Пйотра Цивінського, голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, директора магістерської програми «Дослідження пам’яті і публічна історія» Антона Лягуши та керівника Центру урбаністичних студій НаУКМА Владислави Осьмак доводять нас до основного висновку, що сучасність ставить перед нами завдання – зробити вибір, що пам’ятати з минулого, як пам’ятати, як створити дороги пам’яті, аби гідно вшанувати історію цієї війни. Україна сьогодні має наполегливо працювати в цьому напрямку. Чернігівська обласна бібліотека для дітей, розуміючи важливість меморіалізації, вже другий рік поспіль активно впроваджує у своїй діяльності декілька проєктів по збереженню пам’яті російсько-української війни. Це проєкт «Пережите. Спогади про життя під час війни», спрямований на збирання, зберігання та поширення спогадів, свідчень очевидців подій російсько-української війни у різних форматах (рукописи, друковані матеріали, фото, відео). Це низка краєзнавчих проєктів: «Зробити неможливе» (інформація про дії медиків, комунальних служб міста, приватних підприємців, зокрема пекарень, які рятували цивільне населення в умовах облоги, дали змогу вижити), «Історії воїнів» (живі спогади військових ЗСУ і територіальної оборони про бої за Чернігівщину), «Вбиті росією» (про загибле мирне населення – дітей, пенсіонерів, волонтерів), «Злочини проти культурної спадщини Чернігівщини», «Екологічні наслідки війни в Україні». На базі блогу бібліотеки «Мій край – частинка України» створено онлайн-платформу «Загиблі герої Чернігівщини», (на кінець 2023 р. тут представлено понад 1300 імен). У вересні 2023 року в бібліотеці відкрилася виставка-меморіал та створено Книгу пам’яті «Загиблі герої Чернігівщини». Таким чином, бібліотека активно і наполегливо працює у форматі нових викликів, робить все можливе (разом зі своїми читачами), аби зібрати і зберегти історичні, особисті, колективні спогади про цю війну. І як сказав Антон Дробович: «Те, що стосується культури пам’ятання, може народитися, або як блискуча інтуїція, яку всі підхоплять, або як процес спільного обговорення і випрацювання певної звички. Та, звісно, не все може приживатися. У нас не може бути мільярд ритуалів. Найтонше, найделікатніше, найважливіше для нас – збережеться». Ми знаємо кожну вібрацію цієї війни. Проте пам'ять відходить з відходом поколінь. І потрібно думати, як будуть пам’ятати це потім, наші нащадки. Ми приймаємо завдання пам’ятати, щоб ніколи знову!
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
