|
|
|
|
|
|
11:59 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Зараз всі українці живуть, плекаючи лише одну мрію – перемогти російських загарбників та відродити країну. А всі свої тривоги, біль, подяку, сподівання та мрії – втілюють в поезію. *** Вишивала Україна Ліс, гаї і полонину, Барви сяяли на Сході, Південь славився в народі. Північ – сива давнина, Захід славився здавна, Та вінок терновий нині, Болить в рідній Україні. Кров, як маки, розлилася, Україна – не здалася, Україна – міць і сила, вільний дух – це наші крила. Вишиванки не спороти, Україну не збороти, Хіба вперше? Зовсім ні, Сталь гартується в огні. (Лілія Приходько) *** Іде по світу українка... По вуличках старої Праги. Така звичайна. Гарна жінка. Спішить кудись. Думок ватага... Її впізнаєш з-поміж інших. У неї очі – два озерця солених сліз, печалей різних. І туга, схована під серцем... Іде по світу українка... П'є чай в кав'яреньці Варшави. Душа її – як цвіт барвінку. Та доля не була ласкава... У неї крила за спиною. Молитва завше на вустах. Вона – нескорена війною... Вона – як перелітний птах... Іде по світу українка... В чужім Стокгольмі, чи в Брюсселі... Як на вітрах мала пір'їнка. Тендітна. Мила. Невесела. У неї коси – колосками. І вишиванка під плащем. Вона – найкраща в світі мама. Тільки у грудях часом щем... Блукають світом українки... Як ті пацьорки від коралів. Несуть красу і долю жінки. І купу наших «ритуалів». Із львівським шармом варять каву. Печуть найкращі в світі пляцки. Тримають стрій, дітей, поставу... Зганяють вроки і болячки. Пісень співають про калину. Вчать мови (хочуть підкорити) І, часом, лаються (грамину) гуцульським славним колоритом. Ладнають обгорілі крила, щоб в день якийсь, (за всі відмінний) злетіти в небо. І щасливо в гніздо вернутись. До коріння... (Людмила Галінська) *** Сьогодні Бог носить «піксель», Щоранку шнурує берці – І ходить поперед війська, Спиняє навалу смерті. Сьогодні Бог у халаті, Зі скальпелем, посивілий, Виймає з-під серця солдата Залізо осатаніле. Сьогодні Бог носить «кігті» І тягне дріт електричний, Аби навчалися діти, До радостей світу звичні. Сьогодні Бог поле сіє, Хлібину до печі садить, Вселяє в серця надію, Втішає, голубить, радить... Дарма в кремлі галатини На Нього, лукаві, кивають: Сьогодні Бог в Україні. Дітей Своїх захищає. (Василь Задорожний) *** Присвячується поету Максиму Кривцову... Він був поетом... І був ще молодим й вродливим. Він став Героєм, не на творчій ниві... А став Героєм павшим в ниву, проорану лише від вражих бомб... Промерзлу й снігом припорошену, і гільзами засіяну, а не зерном... А навесні, земля фіалками розквітне, як він хотів, бо мабуть бачив сон, який йому загинуть напророчив... Загинути удвох з його котом... Як рано ти пішов від нас синочок, аби ж то був лише примарний сон... Та ні, це гірка правда злої ночі, вмирають кращі – майже в унісон... Багато їх тепер пішло від нас на небо... Можливо Янголами є вони... О, Боже, скільки ще смертей тих треба, щоб нашу землю врятувати від війни? (Надя Качалуба)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
