|
|
|
|
|
|
14:14 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Минув уже рік з того страшного дня, коли найближчий сусід наважився підступно й злочинно напасти на Україну, знищуючи міста, села й долі мільйонів українців. Війна назавжди розділила наше життя на «до» та «після», започаткувавши чорні сторінки в нашій історії. Для українців це рік втрат, зруйнованих планів, тривог і душевного болю. Війна в Україні триває, так само триває і фіксація війни в поезіях українських авторів. Ми разом здолаємо ці випробування, бо ми незламні у нашій вірі в ПЕРЕМОГУ! Нас єднає любов до рідної країни, а надія дає сили боротися за мир і наше спільне прекрасне майбутнє. *** А, виявляється, так просто все було... А ми шукали сенс життя роками. Це сонце, мирне небо та добро, Дитячий сміх, усмішка щира мами. А зараз зрозуміти маєм шанс... Рве серце на шматки щодня тривога. Життєві цінності змінилися ураз. І лиш про мир усі благаєм Бога. А, виявляється, так просто все було... А ми шукали сенс життя роками. Це спів пташок, цілунки, рук тепло, Спокійний сон, смачна ранкова кава... (Наталія Городчук) *** Земля нап'ється крові вдосталь Земля нап'ється крові вдосталь Чужинців... і синів землі, Пропадуть тут незвані гості І мир прийде, брати мої. По-іншому не буде точно – Нам перемогу Бог судив, А поки вибухи все гучні І бій ще буде не один. Молюся Господу, щоб жити Усім, усім захисникам, Бо їм майбутнє ще творити! ...і на горіхи ворогам. Калина зацвіте весною. Почуєм пісні солов'я, Минуле піде із війною, Оновиться земля моя! 22.01.2023 (Сергій Жуковський) *** Їй тільки двадцять, а уже вдова Вона сиділа, начебто німа. Душа кричала, а вуста мовчали, І не лякали ані ніч, ані пітьма, Вони все бачили, вони все відчували. Вона похоронила поряд з ним Своє життя, свою любов і долю. Загинув… А так мужньо боронив, А так боровся, так стояв за волю. Їй тільки двадцять, а уже вдова, А було стільки мрій і стільки планів. І зайвими стають несказані слова, Лиш манить аромат свіжих тюльпанів. Він так любив ці квіти дарувати, І обіцяв, що завжди буде поряд. А ось тепер мовчить, і що ж казати? На фото залишився рідний погляд. І посмішка його її не відпускає. Вона сидить і дивиться крізь мари. Вуста німі, але душа ридає, І плачуть з нею темні сірі хмари. 10.02.2023 (Наталія Афанасова)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
