|
|
|
|
|
|
16:34 Коли душа болить за Україну: вірші війни | ||||
 Війна в Україні триває, так само триває і поезія українських авторів про війну. Війна спричинила мистецький сплеск. Виставки картин та фотографій, аматорські відеороботи та професійне кіно, театральні вистави, нові книги, які фіксують теперішню трагедію в Україні у хроніках, роздумах і, звісно, у художній прозі та поезії. Пишуть і діляться своїм словом в Інтернеті всі – і письменники, і читачі. Ми вже пропонували вам вірші одного з наших читачів. Сьогодні продовження поетичного болю від звичайних людей. *** Я буду жити Мамо, молися, а я буду жити, Я ще такий молодий. Мені ще в житті так багато зробити, Щоб слід залишити свій. Вчора ракетами землю зривало, Там ріс молодий дубок. Його із корінням з землі підірвало, І диму стелився клубок. Молися, матусю, а я буду жити, Нас молитва твоя зберегла. Ми воду принесли, щоб дуб посадити, Щоб жити природа могла. Я після війни повернуся до нього, Йому треба довго зростати . Немає в нас , мамо, будиночка свого, Будемо новий будувати. Молись, моя нене, а я буду жити, Ти на руки ще внука візьмеш. Не треба, рідненька моя, так тужити, Нашим планам немає меж. Ми пам'ятаєм обов'язки наші, Свято будемо їх берегти. Дерево, хата... смерть фашистській раші, Україну прославлять СИНИ. (Слава Слободян) *** Я мрію не тікати у сховок від сирен... У мене на брехню, Тепер імунітет, Я витримаю біль, І всі безсонні ночі, Вкраїною, весна, Іде поміж ракет, І чути звідусіль: Я жити вільно хочу! Я мрію не тікати, У сховок від сирен, І не здригатись в розпачі, Від феєрверків свисту, Ми мусим зруйнувати вже, Той бісів Карфаген! Здолати шлях цей до кінця, Покручений, тернистий, Я мрію знов прокинутись, Від сонця, не жаху́, І в котре бачу дивний сон, Один і той же самий: Немов стою босо́ніж я, Під сонцем, на даху́, І вітер п’ю, колючими, Глибокими ковтками, Години, тижні, місяці - Вертаються назад, Мов перемотку у кіно, Неначе хто натиснув, Снаряди власні проковтне, Ураз ворожий град, Над Києвом і Харковом Ракети всі зависнуть, Лелеки, в теплії краї, Повернуться навспак, Павук, зворотно, розплете, Хутенько павутину, І зникне запах гару, І попелу той смак, З думок осиротілої, За ніч одну, дитини, І проростають колосками, Знов, за домом - дім, Біжать усі із укриттів, Бо стигне вже сніданок, Хтось сонний, хтось похмурий, Але усі - живі! Сльозинки в очі котяться, Всі що на землю впали… І я іду по місту, А час пливе назад, Скло ріже ноги босії, Складаючись в вітрини, Теплом всі вікна світяться, Йде сильний снігопад, В сніжки би зараз грати, На дво́рі ж - ні дитини, Лиш крейдою, дитячий, Малюнок на стіні, Розтрощеній від обстрілів, Із цегляними ранами: Жовто-блакитна стрічечка, І напис “Ні Війні!”, На вулиці, відомій всім, Майданом та каштанами… (Макс Терн)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
