|
|
|
|
|
|
16:58 Джерело любові до життя: українські книжки, що дають надію: рекомендована література | ||||
 Останнім часом ми особливо багато писали про книжки: рекомендували вам найважливіші книги про війну в Україні, радили сучасні українські романи та класичні твори. Але хороша книга – це не лише про знання, а ще й джерело неймовірної надії, любові до життя та мудрості. Саме тому наша сьогоднішня добірка присвячена українським книгам, що дарують надію на краще. «Бо є так…» - Тарас Прохасько Таку назву носить збірка творів відомого на Прикарпатті та далеко за його межами письменника Тараса Прохаська, яка нещодавно вийшла в світ у видавництві «Лілея НВ». Книга увібрала в себе прозові твори письменника, написані за останні більш як десять останніх років: з 1999-го по осінь 2010 року. «Ніхто з нас не пише для себе, кожен автор уявляє собі кінцевим продуктом не твір, не текст, а саме книгу. Тільки книгою можна передати іншим те, що ти хотів сказати твором», — вважає автор. Зі слів Тараса Прохаська, крім прози, яка вже друкувалась, до книги «БотакЄ» увійшли також нові твори, які ще не бачили світ. Вони становлять близько 20–30 відсотків збірки, хоча певна новизна є також і у старих  творах. Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені у кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися із часом. Залежно від налаштування струменя. Пропустити через себе на повну силу впродовж кількох днів; випускати мало не по краплі впродовж кількох років... Або віднайти якусь власну ненормальну гру з ритмом закручування і відкручування годинникового краника. Видання здійснено на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. В оформленні обкладинки використано картину Олени Придувалової «Вечеря» із серії «Трапези» (2019). «Таємниця старого Лами», Дорж Бату Що роблять послушники у буддійському монастирі? Варять солений зелений чай, допомагають робити ліки, чергують у храмі та, звісно, набираються мудрості. Що роблять послушники поза монастирем? Та все те ж, що й звичайні хлопчиська - потрапляють у халепи і бійки. Це багатогранна книга. Одна її грань - це дорослішання 11-літнього Доржо, який на практиці опановує мудрості свого наставника. Друга грань - пригодницька. Загадка, знайдена хлопцями на одному з релігійних зображень, не дає їм спокою, спонукаючи порушувати правила  монастиря. Третя грань сумна, важка, адже вона про звірства радянської влади, яка винищувала індивідуальність не тільки окремо взятих людей, але й цілих народів. Четверта грань - це знайомство з такою незвичною релігією як буддизм. Хоча і тут прослідковується "фірмовий" стиль Бату: як і в інших книжках, в "Таємниці..." багато людяності, доброти і підтримки між близькими людьми. Багато в чому автобіографічна, філософська, захоплива історія в простій і дещо іронічній формі відкриває читачеві буддійську мудрість у доволі легкому та цікавому стилі. У цій книжці автор не зраджує своїй новітній традиції і також "балує" читача qr-кодами, які додають атмосферності під час читання. Своєрідні повчальні лекції одного з головних героїв - Чімітдорж-лами - у багатьох випадках хотілось розібрати на цитати. Навіть якщо ви знайомі з основами буддизму, то довідаєтесь щось нове, а якщо ні - то відкриєте для себе нове філософське світобачення. На додачу варто підкреслити, що книжка має неймовірне оформлення та круті автентичні ілюстрації Ярини Жук, тож ця вона стане окрасою книжкової полички, а також може послугувати гарним книжковим подарунком. «Орден мовчальниць», Катерина Калітко Дуже особиста, щемка і болюча книга поезій Катерини Калитко про те, що бережеш і пам’ятаєш, втрачаєш і цінуєш. Вірші згруповані у розділи: Принишклий ландшафт, Жіноча половина, Шепіт, Чоловіча половина, Крик, Тиша. Їх можна закладати закладкою кольору серця, любові чи крові. Перше правило рецензента  “Ордена мовчальниць” - говори про нього, скільки зможеш і хочеш, але коли читатимеш книгу - мовчи і слухай. Друге правило - читай її не лише вдома на канапі, а всюди, де можеш. Наше перше читання відбулося на березі гірської річки у холодну суботу перед Вербною неділею. Ще нічого не росло, сухе бадилля минулорічних трав, розкидане каміння і одноразовий посуд в принишклому ландшафті, але на обкладинці далеко звідсіля сумно посміхалися свята жінка з зайцем в руках. Всередині книги також було багато мовчальниць, вони дивилися з далеких вимірів, як ми відшукували і читали ті рядки, які потрібно було прочитати саме тут, саме нам і саме так. Змінювалося хмарами небо, кубометри води перетікали від далекої засніженої Сивулі до теплого Темного моря, довкіл згиналася, але вперто випростувалася країна і ми розуміли, що для того, щоб хтось міг прочитати, інший мусить замовчати, щоб хтось хотів жити, інший має проститися. У мовчанні відчувалася любов така, яку ви можете відчути також, як відкриєте книжку. Просто пам’ятайте про перше правило. «Мій дід танцював краще за всіх», Катерина Бабкіна "Мій дід танцював краще за всіх" збірка оповідань Катерини Бабкіної, або роман в оповіданнях, адже всі оповідання є між собою пов’язанні. Перше, на що варто звернути увагу, що це коротка проза, місцями лаконічна, де вам захочеться деталей, ви їх не отримаєте, де вам захочеться розвитку сюжету, там оповідання почнеться закінчуватися, де вам захочеться моралі, або висновків, їх не буде бо це коротка проза, і вона написана майстерно, згідно правил жанру. Оповідання «Рубін», просто круто написано, і так несподівано завершено, просто браво. Сама книжка має структуру роман, адже оповідання об’єднує не тільки наявність спільних персонажів,  а і циклічність, ніби ви весь час ходите по колу, від голодомору, до 90 х років, від Другої Світової війни до війни на сході України, ніби п’ятірку друзів, об’єднує не лише те що вони зустрілися в першому класі і дружили до кінця школи, їх об’єднує історія, їх об’єднує минуле їхньої країни, минуле котрим вони зв’язані. Не можу сказати, що все мені сподобалося, але таку прозу від українських авторів, я обов’язково читатиму. Ця книжка не залишить читача байдужим до описаного в ній: інколи здаватиметься, що чогось відверто бракує, уже в наступній оповіді можна захоплюватись сплеском емоцій, журливо читати про непросту долю головних персонажів, які жили так як уміли або ж так як їх навчили інші. Збірка зовсім невеличка, проте Катерина Бабкіна спромоглася вкласти в неї чимало всього-різного – тихого щастя, страшних реалій минулого, невідомості перед майбутнім і сподівання, що все буде добре... принаймні має бути. Окремо тішить естетично привабливе оформлення. Отже. читаємо українських авторів і не втрачаємо надії і любові до життя!
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
