|
|
|
|
|
|
12:27 Чернігівські поети про війну… | ||||
 Чернігів… Найрідніший куточок на Землі. Місто, де ми народилися і живемо. Місто, де рідна домівка. Місто, де школа, вчителі, батьки і друзі. Нам є за що любити своє прекрасне місто. Воно багате і сильне своєю героїчною історією. Воно народило справжніх лицарів-визволителів, якими ми і донині пишаємося. Молоде покоління не пам’ятає героїв, які захищали наш край в ті далекі роки Другої світової війни, але вони є прикладом для наслідування. Існує ціла плеяда прекрасних чернігівських поетів, які зберегли спогади про ті буремні роки і тих героїв в талановитих рядках своїх віршів. Ці твори вражають щирою відкритістю, особливими художніми засобами. Від них віє легкістю, ніжністю, вірністю, відданістю. Тож Чернігівська обласна бібліотека для дітей знайомить вас, наші читачі, з поетичними творами місцевих авторів про війну та про вигнання нацистської навали з нашого старовинного міста Чернігова. *** Квіти садять солдати На сонці блищать лопати, Грабель зубці променяться, Рядки, як шнурочки, на грядці, Юнацькі зіниці іскряться… Квіти садять солдати. Ось тут, поблизу казарми, Горітиме вогник півоній, Засяють троянди червоні, Заплещуть жоржини в долоні, - Краси незборимі плацдарми. Цвітуть на пілотках зорі… Солдати піт утирають, Солдати землю копають, Солдати пісень співають Про хвилі Дніпрові прозорі. Є в кожного батько і мати, Поля і діброви рідні, Озера і ріки срібні… Все є… Й коли буде потрібно Оте у бою захищати - Зведуться стіною солдати!.. На сонці блищать лопати, Квіти садять солдати. С. Реп’ях *** Уявний «ворог» відійшов, Скотивсь за обрій «бою» відголосок - І ми, спинившись між старезних сосен, Цигарки палимо під час розмов. Ще буде спогадів у нас, як цей лісок Ми «з бою» брали, йшли у вогнепаді. А поки що так смачно казанок Попихкує на щедрому багатті. Лаштуються на ніч недовгі сни - І кожен знає, що йому присниться Домівка рідна, у саду криниця І зустрічі майбутньої весни… Ще будуть зустрічі, а завтра знов Нові дороги і нові тривоги Неспокоєм лягатимуть під ноги, Як ті, якими батько твій пройшов. Вже зорі на небеснім полотні!.. У мить таку жадану, наймилішу - Локатори, мов олені стальні, Сторожко заслухаються у тишу. В. Сапон *** 1943 - ій Птахи летіли до гнізд Над селом розореним. А в нім на вулиці - Річища гільз І грядки Неорані. Птахи не забули село, Яке дарувало їм крила. - Що не кажи - Село - тепло… - Балакав із вітром Старий Кирило. Птахи шукали старих беріз, І падали - Кінчались сили… …Старий до землі ніби приріс, Сам зголоднілий. В. Божок *** Війна Лізла гадюкою, Стрибала змією. Відривала руки У землі моєї. Безжалісна, дика, Обличчям жахна. Зробити б навічно Тебе калікою, Закопати поглибше Безголова війна! В. Божок *** Війна Чекає мати сина із війни, А сина все немає і немає. І серце матері і тужить, і болить Й душа від болю плаче і ридає. Все думала вона і все гадала: Куди ж її кровиночка пропала? Невже синок загинув на війні, Невже лежить у полі неживий? І, може, очі вже твої не бачать, І, може, не говорять вже вуста, Невже забули всі тебе, рідненький? Забули всі. Та не забула я. Синочку мій, пробач мене, благаю За кров, пролиту на війні… Р. Расюк *** Мати сина проводжає Яскравий місяць ще не виглядає І тільки вогник у вікні горить - Це мати сина проводжає Кордони рідні боронить. Повернеться - вона це точно знає, Та котиться сльоза у неї по щоці. А перемога коштує немало, Ціну життя кладе на терези. «Синочку, любий, я тебе чекаю!» А серце так тріпоче і болить. «Матусю! Ви не плачте, мамо, Моя мета – кордони боронить». М. Попова
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
