|
|
|
|
|
|
12:27 «Антонич від А до Я». До 115-річчя від дня народження Богдана Ігоря Антонича | |
 «Дорогий наш читачу! Маленький, юний, і навіть зовсім великий. Хочемо розповісти тобі про фантастично сонячного письменника – Богдана Ігоря Антонича. Про те, як він був маленьким, на що дивився, чим займався, як виховувався і що було для нього важливим. Про те, що він любив рослини і співав пісні, малював і грав на скрипці. У яких селах та містах він жив і про які села та міста писав. Як одягався і як складав свої вірші… А також про його дивовижне вміння – навіть подорослішавши, залишатися дитиною, “дітваком із сонцем у кишені”». Такими сяючими словами починається книга Данила Ільницького «Антонич від А до Я» видавництва Старого Лева, яка присвячена талановитому поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, що народився 5 жовтня 1909 року. І хоч життя поета було недовгим, все ж таки воно було наповнене своїми особливими моментами. Пропонуємо тобі, шановний читачу, уривки з книги, щоб ти познайомився з цією особливою людиною, розгледів його правдиве обличчя – яскраве, кольорове, усміхнене, іронічне й розумне, що заховане у мушельці його творів, і мерщій побіг до Чернігівської обласної бібліотеки для дітей для того, аби зануритися в історії, образи, емоції, де живуть його думки, поривання і настрої. «Богдан Ігор – єдиний, хто народився з прізвищем Антонич. Дітей у нього не було, тож і прізвища свого поет не передав нікому. А справжнє прізвище їхнього роду було Кот, що лемківською говіркою означає “кіт”». «Вокзал, або ж по-галицькі – двірець. Антонич не належав до людей, які часто подорожують. Він більше мандрував своєю уявою та пам’яттю. Але поїзди самі «знайшли» Богдана Ігоря, бо львівський двірець розташований неподалік його помешкання. Тоді у Львові не було так багато автівок, як тепер, тож Антонич, напевне, міг дослухатися до потягових звуків, які нагадували йому про подорожі – туди й сюди. З подорожами та потягами Антонич носився у своїй голові і писав про них у творах». «Весна. Цій порі року Антонич присвятив аж три окремі вірші, а все тому, що вона – його улюблена. Навесні природа прокидається, все зеленіє, дзвенять пташки, шарудять звірята, оживають річки, розгортаються листочки, а людина починає дихати на повні груди. Весна – то пора для молодих. Антонич був молодим і таким для нас залишиться назавжди». «Вірш (верш). Перший вірш або ж верш, як називали поетичні твори на Лемківщині, Антонич склав ще зовсім дитиною і присвятив його мамі. Найбільше у віршах Антонича захоплювали їхні ритм і мелодійність, може, тому, що вірші нагадували йому про пісні, які він дуже любив». «Отож рушаємо у мандрівку! У той світ, який називається АНТОНИЧ».
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
