Головна » 2021 » Грудень » 29 » Твори переможців Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Творчі канікули - 2021»
12:16
Твори переможців Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Творчі канікули - 2021»
Осінь
Я доторкнусь до осені руками,
Вона холодна, мокра, дощова,
Колюча інколи, і сильними вітрами
Вона здуває залишки тепла!

Та все ж буває лагідна та ніжна,
Зігріта сонцем, осяйна,
На дотик тепла, наче ковдра пишна,
І зовсім не колюча , а м’яка.

А присмак у осені терпкий, медовий,
Солодкий водночас і дещо гіркий,
Нагадує каву і чай калиновий,
Трішечки кислий, бадьорий, п’янкий.
У осені свій запах неповторний,
Він поєднав у собі все:
Зів’яле листя, шум дощу мінорний,
Останні квіти і сумне есе.

Я бачу осінь різну, кольористу.
Рудоволосу дівчинку у сірому вбранні,
Прикрашеному листям золотистим,
Що так нагадує мене мені…

Ковальова Єсенія Сергіївна, 11 років, м. Остер, Чернігівська обл.


***

Тавтограма «Снігові сонцевії»
Сипле, сипле срібний сніг,cнігові сніжинки стеле,
Сонно скочує свої cніжно-білі суховії.
Сонце сходить, сонце сяє,cяйвом сповнює серця.
Сила сонця світ стрічає, cвітлом створює слівця.
Світанково, сіро-зимно,cнігові сніжинки скрізь.
Спокійнісінько, сонорноcтелеться сріблястий сніг.

Француз Вікторія, 15 років, м. Остер, Чернігівська обл.

***

Самотній журавель
Стоїть старий самотній журавель,
Похилену криницю підпирає,
Він пам’ятає повний двір людей,
Тепер лиш бачить, як село вмирає.
Подвір’я затягнуло споришем,
До хати не протоптана стежина,
Колись життя тут билося ключем
І по подвір'ю бігала дитина.
Минулося…На жаль, пусті криниці
Стоять у кожному вкраїнському селі,
А як же хочеться із них напиться
Холодної джерельної води.

Француз Вікторія, 15 років, м. Остер, Чернігівська обл.

***

Як там у великого письменника? «Лишилося тільки спакуватися». А я вже давно це зробила, ще відтоді, як татові пообіцяли путівку в Коблево. Часом мені здавалося, що рюкзак і валіза шепталися: «Коли вже нарешті?»
І ось ми їдемо. Тато з мамою про щось тихенько розмовляють, а я – вся у вікні. Які краєвиди пропливають перед моїми очима! Шкода, звичайно, що не маю талану великої Лесі, яка під час першої поїздки на південь України творила цикл «Подорож до моря». Подумки себе втішаю: «Нічого, у мене буде багато фотографій, бо новенький смартфон так і проситься до праці».
Мандри – це мій світ, світ моїх захоплень, уяви, фантазії, а їй розгулятися(я вже бачу) буде де. Ще змалечку хотілося кудись їхати, щось бачити,когось чути, слухати чиїсь речі, запам’ятовувати. І ось тепер такі небачені простори відкрилися моєму зору. Комфортабельний автобус уже третю годину їде назустріч сонцю, а у вікнах – степ, залитий сяйвом. Скільки тут світла! Воно струменить крізь листя одинокого дерева, що бовваніє вдалині, ллється з-під гілля невеличкого кущика, який причаївся край дороги. Люблю світло, люблю сонце, люблю простір! Як гармонійно злилася голубінь неба із жовтизною соняшників, що завжди повертають голови до свого праотця -Сонця. Мені аж подих перехопило, осліпило, і як тут не процитувати рядки із новели О.Гончара «Соняшники»: «…на широчезній рівнині, скільки сягає зір, яскраво золотились соняшники. Стояли до самого обрію, пишноголові, стрункі й незліченні, і всі, як один, обернені до свого небесного взірця, до сонця…». Великий письменник любив Україну, особливо Південь її, безкраї Таврійський степ, Асканія – Нова вабили його до себе щороку.
І раптом соняшники зникли. Усе затопило море. Моя уява вжемалювала, як автобус гойдається на його хвилях, а вони пливли нам навстріч, наче вбирали в себе. Море! Воно мене вітало, бо я ще ніколи його не бачила. Це вперше. Тільки чому його називають Чорним? Воно голубе, безкрає, неозоре, неосяжне й всеосяжне, бо воно скрізь, десь там, у безкінечності, зливалося з видноколом. І це було прекрасно. На хвильку мені здалося, що й наш автобус узяло в обійми. Удалині на ньому гойдалися яхти, шхуни, баркаси, човни. Чомусь подумалося: «Свого «Майстра корабля» Юрій Яновський присвятив не першій українській кінофабриці, а морю, бо водяна стихія заполонила його від першої зустрічі».
О, тут було де розігратися моїй уяві! Я летіла до пристані, уже захоплювала яхту з червоними вітрилами, за кермом якої стояв красень, – і вперед! Куди? Назустріч щастю. Проте мій запал охолодила мама досить - таки прозаїчно: «У пансіонат». «Нічого, - заспокоїла я себе, - маю в запасі три дні й три ночі». Південна ніч… Вона сама спонукала мене до фантазування перед сном. Та й хіба прийде він, коли в тебе перша ніч на морі? Тут є все: магічне зоряне небо, дивовижні птахи, які кричать у високості, і багато, незліченна кількість вогнів.
Я вже уявляла, як молочно-пастельний світанок будитиме мене вранці, а огненно-червоний небосхил сповіщатиме про прихід нового дня, як гора, у підніжжя якої був наш пансіонат, випустить зграю не відомих мені досі птахів, а море, голубе, зелене, грайливе, вабитиме до себе. Я вже його малювала в темряві. Хоч боюся її змалку, але тут вона чомусь була не страшна. Я відчувала себе захищеною. Унизу хвилі билися об берег, мені здалося, що вони щось хочуть сказати.
Мої шкільні роки вийшли на фінішну пряму, а я й досі вагаюся: «Ким бути?» А можливо, це море щось мені підказує. А якщо пов’язати свою долю з ним, але не помічником боцмана на кораблі, нехай навіть на трансатлантичному. Тільки капітаном. Світ моєї уяви й фантазії знову вийшов з-під контролю. Я біля штурвала, а навколо - ніч і шторм, ні не дванадцятибальний, це вже щось занадто. Уся команда чекає моїх наказів - і я рятую судно.
Повний місяць обійшов пансіонат і заглянув у вікна, неначе хотів застерегти:
«Не спи, не спи! – говорить ясний місяць, -
бо як заснеш, я промінь наведу,
немов стрілу…»
Дивно, як на мене впливає зоряне море. Це ж тільки що я процитувала рядки Славетної Волинянки з її поезії «Мені в сю ніч приснився ясний місяць». Він такий блідолиций і спокійний. Мені навіть здалося, що це небесне світило тут більше, ніж у нас у селі. А може, це тому, що в моєму Чемері його ховають віття високих дерев? А тут – безкінечний простір. І я залишаю море й лину до його кратерів. Як зустрінуть вони мене? Чи потрібна я там із своїм максималізмом? Переконана – потрібна. І ось уже моя уява переносить мене на цей найближчий до Землі супутник. Торкаюсь його руками. Дивно? Не пече. Радіє чи що? І я подумки гладжу його. Він – козацьке сонце, а я ж – українка, нащадок славного лицарства й пишаюся цим. Можливо, у мені зараз прокинувся дух язичництва. Мої пращури ворожіння, обряди проводили вночі при повному місяці. І вже йду по ньому, безлюдному,холодному, але що це? Червона троянда, ще свіжа, з крапельками роси. Хто залишив її? Хто був тут до мене? Якийсь астронавт із іншої Галактики? Можливо, Туманність Андромеди послала його мені назустріч? І, боячись злякати мене, він залишив спочатку цю чарівну квітку. Вона аж просилася до рук. Підходжу до неї – справді гарна, наче не справжня, я такої ще й не бачила. Навкруги холод, а з кожної пелюсточки струменіло тепло. А якщо це Маленький Принц Антуана де Сент Екзюпері виростив її тут? А що було б, якби я з ним зустрілася? Та погляд щоразу натикався на холодне каміння. Що воно таїть у собі? Що було тут мільярди років тому? У голові десятки варіантів. І так захотілося пізнати світ ще не досліджений. Море й Місяцю, ви мене чуєте? Я хочу пізнавати вас. Я буду дослідницею! Відкрию якусь сполуку, що лікуватиме від усього-усього поганого на світі не тільки тіло, а й душу. Знайду незнайдену квітку папороті, яка дасть мені щастя. Але ж я людина добра, то подарую її всім, і тоді весь світ стане раєм. Це ж так прекрасно бачити навколо себе здорових, усміхнених, привітних людей! І, можливо, тоді поменшає на планеті смерчів і ураганів, засух і суховіїв. Бермудський трикутник перестане поглинати кораблі й літаки. Відродяться Аравійська пустеля й Атакама. На Азорських островах знову з’явиться на поверхню Атлантида. І вільними стануть міжпланетні польоти, космічні лайнери сідатимуть у моєму Чемері на базарі. І той, хто забажає, зможе відвідати й червоний Марс, і строгий Сатурн.
Розмріялася… Я ж так мало де була на своїй Землі. А в душі вже давно жевріє прагнення – відвідати Південну Корею. Багато читала про цю державу, дивилася передачі про неї. Вона вразила мене своєю екзотикою й унікальністю. Природа, люди, звичаї, обряди, культура. Це щось неперевершене! Усюди квітучі сакури, особлива естетика вуличок, смачний рамен і запашні токпоккі, гостре сашимі, кімчі, соковитий кімбап і свіжі напої, усюди аромат вуличної їжі. Увечері вогники мегаполісів створюють казкову атмосферу. А архітектура й убрання давніх корейців? Просто вау…
І ось уже йду вуличками Сеула й Пхеньяна, Тегу, Пусана…Справді, таке все незвичайне…Але чуже…На чужині якось особливо нестерпно відчуваєш розрив із рідним краєм. І починаєш розуміти, що найдорожчим і найкрасивішим є тільки він.
Уявляти, мріяти, фантазувати. Це від народження. Але що б я робила без читання? Світ книжок бере мене в полон, і тоді уява й фантазія не мають меж.
Хай відпочине море, я вже - Наталка Сірківна. Ви ж читали «Тигролови» Івана Багряного? Це героїня цього твору. У нас багато спільного: прагнення бути незалежним, наполегливість, упертість, відсутність страху в досягненні мети. Як і вона, люблю полювання, хочу навчитися володіти як не всіма, то хоч би трьома-чотирма видами зброї. І вже не її, а мене рятує Григорій Многогрішний від розлюченої ведмедиці. Мене захоплює сміливість і відданість Сірківни, її жіночність, уміння контролювати свої почуття. У ній тече справжня українська кров. І вже не вона, а я їду на Голубу падь, полюю на тайменя, біжу разом із чоловіками за кішкою, переходжу по льоду Амур на Н-ській заставі на Маньчжурськім кордоні. Моя героїня ніжна й водночас сувора. Стримана. У цьому її загадковість, і саме цим вона полонила Григорія Многогрішного й привабила до себе мене. Кожен епізод роману я проживала разом із його героями. І сопки Великого Хінгану прийняли мене в свої обійми так, як Григорія й Наталку.
Гори… Мріяла, уявляла, але ніколи не була. І ось фантазія вже несе мене в наші Українські Карпати. Вузенькими стежинками в обіймах віковічних смерек на їхні вершини любили підійматися Туркиня й Гриць, Мирослава й Максим, Іван і Марічка - герої творів Ольги Кобилянської, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.
Бескид, Чорногора,Петрос, Піп Іван Чорногірський, Говерла – найвища. Безкінечні ліси й цей п’янкий, живильний запах хвої. Бачу високі зелені буки, тихий смуток смерек ніжним серпанком обіймає мене за плечі, проситься в душу. Мені добре тут, я люблю ліс. На мене дивно впливають сонний гриб, що проглядає із зеленого моху, тендітна берізка коло маленького озерця й багряне сонячне проміння, яке ллється крізь крони віковічних сосон. Для Ліни Костенко він був Храмом, з нього вона виходила просвітленою, одухотвореною. Тому й просяться на голос рядки її вірша:
Цілую всі ліси…

Я дерево, я сніг, я все , що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Ліс,земля моїх пращурів, яку протягом двох тисячоліть так і не змогли завоювати найжорстокіші полководці світу. І це вже не уява, не фантазія – це реальність.
Зачинався світанок. Легенький туман підіймався над морем, його спивало сонце. Зароджувався новий день. Що він мені подарує? Що принесе? Я хочу Червоні Вітрила! Хвилі морські, несіть мене назустріч невідомому на «Тій, що переганяє вітер»!

Мельник Тетяна, 15 років, с.Чемер, Кіптівська ТГ, Чернігівський район
Категорія: ПЕГАСИК | Переглядів: 382 | Додав: estet | Теги: Творчі канікули, твори переможців | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Наші сторінки
сторінка Фейсбуку Чернігівська обласна бібліотека для дітей Твіттер Чернігівська обласна бібліотека для дітей
E-Книжки
Меню сайту
Категорії розділу
ПЕГАС
літературна творчість бібліотекарів
ПЕГАСИК
дитячий літературний альманах
ЧІЖ
центр дитячої Інтернет-журналістики
НАШ ВЕРНІСАЖ
Вітаємо

Дорогі друзі!

Шановні читачі і поки ще не читачі нашої бібліотеки! Нам вже 120, ми – найстарша дитяча бібліотека в Україні. І водночас – одна з найсучасніших. Кожна дитина, кожна родина може отримати в нашій бібліотеці те, що потрібно – від рідкісних видань і бестселерів дитячого книжкового ринку до сучасних технологій для роботи в світових інформаційних системах. Адже шлях до успіху пролягає через бібліотеку. «Читай – дивуйся, пізнавай!»

З повагою
директор бібліотеки
Тамара Клюй

Календар
«  Грудень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Форма входу
Логін:
Пароль:
Мистецький простір

Про Мову

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0