Чернігівська обласна бібліотека для дітей

Війна, на жаль, триває ... Але життя продовжується...

***
Люба Україно моя,
Рідна земле-ненько!
Юна дівчина іде –
У вогні серденько.

Вмита кров’ю та сльозами
З горя-болю річки.
Почорніли у волоссі
Кольорові стрічки.

«Гради» очі виїдають,
Душу – слова люті.
Молитви її сердешні
Богом не почуті…

Щодня краде синів
Війна-домовина.
П’є з поранених грудей
Страх мала дитина.

Україно моя мила,
Свята земле-ненько!
Простягає руки Доля:
– Не впади, рідн ... Читати далі »

Сьогодні – черговий день війни. Коли нашу землю щодня ранять ворожі ракети, немає значення, який саме це день. Він наповнений непрощенням несправедливої втрати, помноженим на вдячність за подвиг наших героїв.

Але кожен такий день народжує і поезію...

До вашої уваги нові вірші нашої колеги Оксани Дорохової. Ці вірші написані переважно під час вибухів і пострілів. Це поезія, яка народжувалася на межі. Це поезія болю й непрощення. У кожного з нас – свої фронти, але мета – єдина…
... Читати далі »

Друга збірка О.Дорохової занурить читача у світ бажань і переживань, поривів серця та порухів душі, романтичних відносин та любові до Батьківщини.

Люба Україно моя,
Рідна земле-ненько!
Юна дівчина іде –
У вогні серденько.

Вмита кров’ю та сльозами
З горя-болю річки.
Почорніли у волоссі
Кольорові стрічки.

«Гради» очі виїдають,
Душу – слова люті.
Молитви її сердешні
Богом не почуті…

Щодня краде синів
Війна-домовина.
П’є з поранених грудей
Страх мала дитина.

Україно моя ми ... Читати далі »

"Мои стихи" - перша поетична збірка нашої колеги, бібліотекаря Оксани Дорохової. Її вірші - ніжні, відверті та пронизливі. Це монолог закоханої душі, роздуми про життя і смерть, боротьба Світла і Темряви.

Заповедный сад

В моей душе
есть заповедный сад.
Не каждому садовнику
он будет рад.
Каменные стены
небо подпирают.
Ангелы-хранители
вход оберегают.
Маленькая птичка
в том саду живѐт.
О любви мечтает
и о ней поѐт.
В кусте алой розы,
в миге от шипов.
Ожидает снова
мѐд-огня цветов! ... Читати далі »

А знаєш, сину, — скоро буде мир.
Незгоди щезнуть назавжди з вітрами.
Маленьким снишся ти мені, повір,
Мій захисник, мій диво-богатир...
Я так люблю тебе!
Цілую. Мама.

А знаєш, брате, — скінчиться війна.
Навіки всохне сліз солона річка.
Тебе чекає рідна сторона.
За тебе так тривожиться вона!
І я, рідненький, — теж.
Твоя сестричка.

А знаєш, любий, — я щодня молюсь
І вірю: згине наволоч погана.
Я горда й сильна. Смутку не скорюсь.
Заплакати ... Читати далі »

***
Люба Україно моя,
Рідна земле-ненько!
Юна дівчина іде –
У вогні серденько.

Вмита кров’ю та сльозами
З горя-болю річки,
Почорніли у волоссі
Кольорові стрічки.

Гради очі виїдають,
Душу – слова люті.
Молитви її сердешні
Богом не почуті…

Щодня краде синів
Війна-домовина.
П’є з поранених грудей
Страх мала дитина.

Україно моя мила,
Свята земле-ненько!
Простягає руки Доля :
– Не впади, рідненька!
... Читати далі »

Волчица

Раненой волчицей
убегаю прочь.
От флажков, загонщиков –
в ледяную ночь.
Где-то воет стая,
помня обо мне.
Из последних сил
я бегу к реке.
Гонятся собаки
по моим следам.
Что, истосковались
по волчьим зубам ?
От смертельной раны
ночь ещё темней.
Позади, но ближе,
яркий свет огней...

Раненой волчицей
убегаю прочь.
Стая совсем близко,
но ей не помочь.
Боль сжимает сердце,
злость ведёт в ... Читати далі »