|
|
|
|
|
|
14:20 Сила слова: Микола Будлянський, поет, що вражає | ||||
 12 червня до Чернігівської обласної бібліотеки для дітей на літературно-мистецьку вітальню "Торкнуся серця…" завітав відомий чернігівський поет, письменник та журналіст Микола Будлянський. Зустріч з ним завжди стає справжнім святом для шанувальників його творчості. Цього разу Микола Георгійович, окрім читання віршів, поділився з присутніми планами щодо нових творчих проектів. Зокрема, він розповів про цикл віршів "Земля князів", який буде присвячений історії, легендам та переказам Чернігово-Сіверщини. До нової збірки увійдуть як вірші, написані раніше, так і нові. Зустріч з Миколою Будлянським, як завжди, пройшла в теплій та душевній атмосфері. Його вірші, пронизані щирістю та глибоким ліризмом, не могли не зворушити серця присутніх. Поет майстерно володіє словом, вміє захопити увагу слухачів та занурити їх у світ своїх творів. Відвідувачі бібліотеки ще раз мали можливість переконатися у тому, що Микола Будлянський – не лише талановитий поет, але й майстерний оповідач. Його твори сповнені любові до рідного краю, історії та людей. На завершення зустрічі Микола Будлянський подарував бібліотеці часопис "Нескорена Україна", де публікуються три його вірші, присвячені сучасній російсько-українській війні. Ці поезії, не дивлячись на важку тему, дарують читачам надію, що свідчить про справжню майстерність поета, адже він уміє знаходити світло навіть у найтемніші часи. ЗЕМЛЯ КНЯЗІВ Тмутороканський князь весняним громом Прибув здалека – де Кубань ота!? Узяв Чернігів і осів у ньому, Щоб княжити усі свої літа. Чернігів-град лише піднявсь на гору,– Внизу Десна, поселень острівці… Тут воєвода з Київського двору Раніш тримав народ у кулаці. Мстислав був першим, з Києвом не знався, Прийшов, аби утвердити свій рід. Хіба ж гадав, коротке має щастя, Яке й Десну не перейде убрід. Хвороба рано у труну поклала, А ще раніше сина ізвела. Текли слізьми з чернігівського валу Людська журба і князеві хвала, Бо за Мстислава розквітало місто: Уже й собор заклали, бо пора… І навсібіч летіли-мчали вісті – Чернігів – центр торгівлі і добра. Це й Київ визнав. Хто із них славніший Час виніс би історії на суд. Та князь пішов… Важка, як камінь, тиша Давила місто і тамтешній люд. Замисливсь Київ. Ярослав там княжив. Зібрав синів. Зробив батьківський хід: – Чернігів – місто горде і відважне, Ти, Святославе, там продовжиш рід. Чернігів знов від Києва відійде, Його міста великі і малі. Була весна. Вбирався в зелень квітень, Верталися додому журавлі. Крута натура. Шведська кров у жилах, Йому немає рівних у боях. Це – Святослав. Чутки за ним ходили: Розсудливий в державницьких ділах. Завжди трима напоготові військо, Був час – і Київ ліг йому до ніг. Монастирі Єлецький та Іллінський Антонію закласти допоміг. Та і собор, будований Мстиславом, Завершив. Як годиться, освятив. На половців і турків не за славу Свої дружини бойові водив. Дісталось в ті часи і печенігам. Себе в походах князь геть не беріг! Та сталось так, що Мономах в Чернігів Прийшов і княжив, правда, лише рік. Млин часу іще стільки перемеле Подій і доль, тріумфів і хули… Олег й Данило у князівський терем,– Нащадки Святославові прийшли. І вівся рід, і розквітало місто Аж до нашесть татарської орди. В лісах доокіл дичини – аж тісно. Князі були й мисливцями завждИ. Лосі і вепри – стільки того звіра В лісах, на луках, диких ще полях Із списом хтось, хтось брав з собою стріли, Коней любив привчати Мономах. Свої в князів і забаганки, й статки, Але в усіх була мета одна – Чернігів рідний має розростатись, Яко водою по весні Десна. Немов свисток з весняної вербиці, Озвався вітер. Нагина гілля. Живі легенди на стежках Дитинця, І вічні храми, в золоті дзвіниці – Земля князів – чернігівська земля! 11-19 03. 2024р.   
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
