|
|
|
|
|
|
10:45 Поетична відео-присвята "Пам'яті мільйонів українців, убитих під час голодомору..." | ||||
 Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. Це була війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос. Уявляєте собі, щоб без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, було знищено голодом мільйони людей! Тільки дітей, зморених голодом - 3 млн. 900тис.! Ось наслідки цієї війни. І це ще не остаточний підрахунок жертв. Моторошно перечитувати свідчення і спогади тих, хто зміг вижити і до наших днів донести до нас пам’ять про жертви голодомору та правду про той жах, який вони пережили. Ми не маємо права забувати про мільйони безвинно замучених українців і повинні застерегти від повторення страшних помилок. У нас, українців, є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. Отже, ми сьогодні запалимо Свічку Пам’яті. Їм – неоплаканим і невідспіваним... Їм – похованим без труни й молитви... Їм – позбавленим могили й шани… Присвячується… Володимир Сапон «Прости нас, пам’яте…» «Мазаєвого кладовища, де поховано більше 300 покійників, жертв голоду-33, вже немає. На ньому стоїть колгоспний корівник.» (Із листа краєзнавця Я. К. Гуцола із села Вільшана Ічнянського району) Хати і душі спорожнілі… Ніхто не прийде, не спита, Чом півсела в одній могилі І ні горбочка, ні хреста? Лише стоїть колгоспна ферма На тій могилі, в бур’янах. Хотіли, щоб і пам’ять вмерла, Щоб спопеліла на вітрах. Вітрах байдужості, зневаги, Брехні… Але через роки Здіймає пам’ять тихі стяги – Сумні хрещаті рушники. … Не оніміють душі наші, Нові освятяться хрести. І прийде хтось сюди і скаже: «Прости нас, пам’яте, прости!..» (м. Чернігів)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
