|
|
|
|
|
|
15:57 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни. | |
 Поезія є потужним інструментом для вираження болю, пошуку сенсу та боротьби. Фіксує реальність, єднає людей і дає надію. Це не просто художні твори, а щирі свідчення про страх, втрати, надію та людяність, що допомагають як авторам, так і читачам витримати реальність, а також формують майбутню історичну пам'ять. *** Сучасний Ірод руки потирає – Розтрощує ракетами будинки, Людей, добро й майбутнє убиває, Неначе в яслах крихітну дитинку. Тиран лютує і шукає Бога, Щоб обламати у надії крила, Щоб ми забули слово «Перемога», Висотує по краплі волю з тіла. Сучасний Ірод прагне панувати Над світом, що схилився у покорі. Йому для цього треба убивати, Розливши страх, настояний на горі. Але не знає зло, що Бог зродився В людській душі, у яслах із любові І світлом віри, зіркою з’явився У темряві – поміж біди та крові. (Алла Василишин) *** У Карпатах поміж гір Ворожить мольфарка, Мовляв путіну лишилось Жити лиш до ранку! Що на той світ заберуть Волосаті черті, Залякають шизоїда До самої смерті!.. Йому й так ночами сняться Всякі небилиці, Мовляв вже «на Україні» Немає столиці! Ніби всім москва керує, У кремлі вся влада, Що тепер є лише ДУМА, Не якась там РАДА. Але сон зовсім короткий, Триває хвилину, А реальність повертає Назад Україну! Де на трьох змужнілих горах, Красуня столиця, Де смакує ароматна, М'яка паляниця! Де відкриті щирі люди, Солов'їна мова, Де поля, гаї, ліси, Степи та діброви!.. Де в річках вода прозора, І блакитне небо, І де згинула росія З позором – ганебно!.. Де лише любов панує Здавна і донині, Де всі голосно кричать: «СЛАВА УКРАЇНІ!!!» (Ірина Лукаш) *** Ми намагаємось жити. Комусь готувати. Про щось говорити. Слухати радіо. Ніжно кохати. Хай поганенько, але засинати. Курити. Хворіти. І мити підлогу. Любити. Сварити. Йти на допомогу. А потім – новини. Чи вибух в повітрі. Тривога. Тривога. І вимкнене світло. І знову. Ракети онлайн по країні. Розтрощені стіни. І вбитий будинок. А потім. Ненависть. Кипить і клокоче. На відео бачиш розгублені очі. Читаєш. Лютуєш. І плачеш без спину. За кожну в руїнах вцілілу людину. За тих, хто на небо піднявся відразу. За вікна, де квіти стояли у вазах. За цю божевільну війну. Без упину. За кожну воєнного часу дитину. Ти плачеш. Але намагаєшся жити. І ставити у вазу улюблені квіти. (Катерина Флекман) *** Пережили атаку не одну. Переживемо знову, на те схоже. Та вже звернуло різко на весну. Та вже світліше. Поможи нам, Боже. Допоможи здолати цю пітьму, Ці теревені про війну й загрозу. Я у дорогу весняну візьму Сталевий щит і сонце без морозу. Моя броня – це віра і любов. Ворожа куля не зачепить вену. Я понесу в майбутнє свіжу кров І Україну, як весну, зелену. Перетерплю. Дарма, що серце «в хлам». Перестраждаю. Висплюсь в коридорі. Я дітям естафету передам, А ненависть свою пошлю потворі. А лють – тим зміям, що сидять в кублі. А радість перемоги – своїм дітям. Вже пахне свіжим соком від землі. Вже райдуги з-за хмар дорогу світять. А нині ще поплачу, ще не сплю Через ворожі дрони і «горіхи». А нині я все більш і більш люблю Ці талі води, що течуть зі стріхи. (Галина Потопляк)
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
