|
|
|
|
|
|
12:42 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | |
 Щодень ми боремося за своє життя та майбутнє. Ідопомагає нам влучне слово, яке додасть сил, підтримає чи, буває, покаже напрямок. Поезія потрібна всім. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя і звитяжної боротьби. *** Добрий вечір, я з України, Із тієї, друзі, країни, Де ще вчора ми горя не знали, Говорили, сміялись, кохали, Укладали малечу до ліжка, Приміряли плаття й босоніжки, Бо вже скоро весна, а там літо, Море, сонце, гори і квіти. Ось-ось з вирію ждали лелеку, В мріях так забігали далеко. Дітям на ніч казку читали, ЗНО й випускного чекали... Добрий вечір, я з України, Із тієї, що ворог в руїни Перетворює місто за містом, Наче там, на росії, їм тісно. Із тієї, в метро де малеча Тулить голову мамі на плечі, Щоб під вибухи якось заснути, Щоб тих вибухів тільки не чути. Із тієї, в лікарню, де діти, Стали бомби із неба летіти. Із тієї, де скоро лелеки, Із країн повернувшись далеких Не побачать гнізда на хатині, Бо нема ні гнізда, ні хатини, Із тієї, де плаче дитина Бо сирена гуде щохвилини, Із тієї, в руїнах де школа У осколках ракети довкола... Добрий вечір, я з України, Із тієї, де рвуть джавеліни, Із тієї, ворожі де танки Палахтять у вогні на світанку, Із тієї, де діти за матір, Із тієї, де брат йде за брата, Із тієї, де батько за сина І за щастя своєї родини, Із тієї, де йдуть воювати Бо не можна усе це віддавати! Із тієї, вдягають де берці, Із тієї, де з вірою в серці Захищають своє, таке рідне, Щоб було воно славне і гідне! Із тієї де вишня розквітне Із тієї, де знов буде літо… Із тієї, що встане з руїни! Добрий вечір, я з України… (Л. Маркова) *** Коли пролунає останній постріл І я, на диво, залишусь живим, Я ляжу на землю, почувши подзвін, Що буде звучати не по мені. Дивитися в небо, так, нерухомо, Як хмари біжать в чужу далечінь, Я вмить зрозумію, що я вже не хворий, Утім від мене лишилась лиш тінь. Просякнутий потом піксельний кітель. Поклавши під голову, буду мовчати, Бо стільки імен, я тепер їх хранитель Від нині в моменті й до наглої страти. І щоб не сказав я безкрайньому небу, Воно не почує в своїй глибині. Ми бились як вовки і знали – так треба! Ми просто солдати, ми дрова війни… (Олександр Бондар) *** Місто лягає спати, Поволі тишиться мить, У просторі стін кімнати, Маленький янгелик спить. Його заколихує тато, Шепоче не вушко «люблю», І стелиться тінь по кімнаті, Дорогою новому дню. Колиска поскрипує тихо, Янгелик сміється у сні, Нехай оминає лихо, Усі твої ночі і дні. Хай буде тобі за ласку, Татова тепла рука, Що міцно тримала каску, Як квіти несла весна. Хай буде тобі на спомин, Хрестик із татових рук, Просякнутий гірким болем, До атомів срібних сполук. І падало білим пухом, Пірʼя із татових крил, Тих, що незламні духом, Яким не забракло сил. Сплять янголята в колисці, Місяцем небо яснить, Хрестик на срібній нитці, На атоми ділить мить… (Ольга Дунас) *** Ти чуєш, Україно, маєш жити, Це треба твоїм дочкам і синам. Свою красу всю мусиш відновити Й ніколи не коритись ворогам. Стаєш ти на коліна перед Богом І молишся за весь вкраїнський рід. Настане мир і всі побачать згодом, Який величний наш нарід. Уміло трудиться, щоб сіяти пшеницю, Цінує кожен колосок. Пече найкращі в світі паляниці І ділить всім останній свій шматок. Сміливо захищає рідну землю, З молитвою у серці й на устах. Жене орду із сходу аж у бездну, Щоб знов замайорів Вкраїнський Стяг. Всі звільнені міста, щоб відродились, Яскраво зацвіли степи й лани. Лелеки понад стріхи поселились І в кожну хату мир нам принесли. Ти чуєш, Україно, маєш жити, Щоб велич цю ніхто не відібрав. Ми будемо завжди тебе любити Й не скоримось ніколи ворогам. (Марина Леманюк)
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
