|
|
|
|
|
|
14:55 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Поезія цих авторів - це глибокий поклик душі, де філософські роздуми про долю нації переплітаються з емоційними переживаннями. Вони висловлюють біль від втрат, але водночас заряджають вірою в світле майбутнє. *** Україна була і буде, як би ти не старався, кате. Будуть мальви цвісти повсюди. Чорнобривці, що сіяла мати, будуть осінь гуртом стрічати, і насіння до зим збирати. Україна була і буде. Не для тебе калини грона… Лобода в тебе, кате, всюди... Можеш вірити в забобони, твоя кров навіть не червона, вона – сіра, давно холоне. Україна була і буде. Хтось докрутить іржавий дзиґарок... Проведуть тебе в пекло хмуре всі прокльони карпатських мольфарок, до вогню. Спалять все, до цурпалок... І за те вип'ють сотні чарок... Україна була і буде. Бійся, кате... (Людмила Галінська) *** Охматдит Що ж ти скоїв, падлюка, російський бандит? Ти ж сьогодні напав на святе – «Охматдит». Ти ж мерзенна тварюка! Там були хворі діти, Які прагнули ще трохи на світі пожити. Ти ракетою підло вбив їх останню надію. Ти забрав їх життя, їх дитинство, їх мрію. Перейшовши вже вкотре червону межу Свого чорного, вбивчого зла й куражу. «Охматдит»! «Охматдит»! «Охматдит»! На весь світ тепер болем ця назва бринить… В серці матері рветься остання струна. Сколихнула людей всіх ця звістка сумна. Бумерангом вернуться для всіх ворогів Біль втрати, горе й сльози всіх матерів. Що ж ти скоїв, падлюка, російський бандит? Ти ж сьогодні напав на святе – «Охматдит»! (Валерій Вовк) *** Відбій тривоги, ми рахуєм втрати... Вони ж радіють що змогли життя забрати... Дітей рятуєм під завалами лікарні... Нехай зусилля ці не будуть марні... За кожну вбиту чи скалічену дитину, Заплатите ви цілим поколінням! За знищені, затьмарені дитячі мрії В вогонь пекельний вам чорти доллють олії! Бо біль і горе, що несете українцям Давно вже перелились через вінця! Серця, розбиті на мільйони друзок Любов'ю ми загорнемо у вузол... А злість і ненависть, яку ви розпалили Вам в спину міцно встромимо як вила! Не мати спокою вам, монстри пустотілі, Щоб ви у пеклі вічним полум'ям горіли! Дай сили, Боже, встояти, не впасти! Їм нашу волю силою не вкрасти, Терором нас не вдасться залякати! Як фенікси ми будем з попелу вставати! (Наталія Квіт) Поезія супроводжує українців протягом усіх років війни, стаючи невід'ємною частиною життя. Вона допомагає нам виговорити біль, зберегти пам'ять про втрати і знайти в собі сили рухатися далі. Її слова стають для нас орієнтиром у пошуку істини і справедливості.
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
