|
|
|
|
|
|
12:01 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Про весну, боротьбу за свободу українського народу та віру у щасливе майбутнє України – лірика 21-го століття. *** Така весна – очей не відірвати. Такі річки, що хочеться пірнуть. Потрібно в тонусі себе тримати, Пізнати світ, його глибинну суть. Бо час летить, життя, як волосина. Тривог мільйон, а серденько одне. Сьогодні бореться моя країна, А ворог ниви наші оре й жне. Сьогодні щастя загубилось в лузі, А мирний дощик чом же він сумний. І не одна калинонька у тузі, І настрій мій, повір, не весняний. Я просто дихаю, ходжу до магазину, Пишу вірші про вірність, про красу. Люблю безмежну матір-Україну І ці тюльпани знову їй несу. Молюсь багато, вірю, Бог все чує. Ховаюсь від ракет за дві стіни. І мені віра розпач мій тамує. І мені дуже тяжко від війни. Та так, як всім, хто ниву засіває, Хто варить сталь, лікує, діток вчить. Стомились всі, ніхто вже не співає. І вічним сном у полі хлопчик спить. Така весна. Красива, гірка, люба. Одна єдина, в кожного своя. То радість, то печаль, то згуба, То свист ракет, то пісня солов’я... (Галина Потопляк) ВОДА Не треба було підривати нашу дамбу, Бо Бог все бачив, бачив й розсудив… Коли тонули наші ниви та баштани, Чи хоч один рашист сльозу тоді пустив? Лише писали у Контактах і Фейсбуках, Що так нам й треба, винні що самі… А ось тепер й вони розкисли в муках, Пардон, не тільки, але також і в воді… Вода – не кров, яка тече у нас рікою. Все через них, заклятих, через них! Вода не змиє з них гріхів, що із війною Перетворились на один кривавий гріх! Шкода, що кремль не пішов іще під воду, Або під землю. Там чекають вже свої. Бо зазіхати на чуже життя й свободу Всім відгукнеться! Бо причетні точно всі! В душі не хочеться поганого бажати Нікому в світі, окрім наших ворогів! Тваринок жалко та дітей, їм виживати У середовищі безбожників й катів… Не треба було нашу дамбу підривати, Бо Бог все бачив, бачив й розсудив… (Ольга Шейх) *** Подякуйте солдату. Він не спить. Він ради вас сидить зараз в окопі. Подякуйте солдату. У цю мить Він слухає приходи, а не спокій. Чи їв, що пив – не пам'ятає він. Для нього в даний час це не важливо. Важливо те, хто поряд з ним, хто де стоїть і справа й зліва. Він ніч не спав, на варті був, Від теплака сльозяться очі. Чи вдень поспить, не знає він. Як добре, що стають коротші ночі. Для чого це? Нема часу, щоб задавать собі такі питання. Оцей окоп, бліндаж, всю цю красу Можливо зараз бачить він востаннє. А за спиною в нього дім, сім'я, Він бачив їх, мабуть, з півроку тому. За них не спить, за них стоїть З надією, що ще побачить знову. За небо синє, за сади, лани, За озерце, що біля дому. Подякуйте солдату, він не спить, Хоч відчуває неймовірну втому... (Олександр Покотильський) *** Так накопичилось в душі, Що вже, здається, до межі... Та вранці глянеш у віконце, А там яскраве й тепле сонце, А в небі хмари білі-білі, Щебече пташечка у гіллі, Дерева тягнуться до неба, Хіба ж багато в житті треба? Хатинку затишну в селі, Онуки в гостях щоб малі, Щоб Бог давав здоров'я в тіло – Раненько братися за діло. Ростити хліб і сіять квіти, І щоб були щасливі діти. Лиш тільки б мир прийшов в наш край, Тримай нас, Боже мій, тримай... (Ольга Корнієнко)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
