|
|
|
|
|
|
11:31 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Прочитайте ці вірші і впустіть у своє серце голоси війни. Автори цієї поезії відтворюють власне бачення війни, перетворюють свою тугу на магію слів. Кожен вірш – це крик душі, спроба уловити те, що невловиме. Без дому Два роки по світу блукає без цілі Душа українська. Шука співчуття. Далеко від дому, без тіні надії На те довоєнне вчорашнє життя. Шукає притулку в Європі і Штатах. У черзі стоїть за позиченим сном. А в думці щоночі потрощена хата, А в спогаді чути сирену та дрон. Два роки, щоб вивчити звичаї краю, В якому ніколи не станеш своїм. В якому ти – біженець, що викликає На себе вогонь невдоволених слів. Не звикнеш ніяк до погоди і мови, Ніяк не навчишся сміятися знов. Не віриш у прояв чужої любові, Бо знаєш, якою є справжня любов. Два роки країна на карті планети Забарвлена кров’ю. Сльозою сиріт. Так дивно сьогодні боятися вмерти, Коли спить спокійно цілісінький світ. Так хочеться миру в коханій країні! Щоб рідним порогом закінчився шлях… Бо нерви та сили зовсім не залізні. Людина – без дому, немов нічия… Два роки по світу блукає без цілі Душа українська. Шука співчуття. (Ольга Шейх) *** Її очі дивляться в небо… Тільки там непорушна блакить. Не тривожте її, не треба. Вже заснула. Вже не болить… А земля вся у сірих пастелях. Попіл ліг на сухі вуста. Смерть гуляє в пустих оселях, де приглушена кров густа. Хаотично сплелися руїни, божевіллям убогих мас. Тих, що славлять терор та війни, з пропагандою про запас. Що життя? Править зло та зрада. Дзвін монет та продажна суть. Несвідомість до вчинків – вада. Дурість сіяли – війни жнуть… (Раїса Барчук) *** Не розумію... Серце не сприймає... По скронях б'ють стривожені думки... Коней на переправі не міняють! – Діди нас так учили і батьки. А тут – така кривава переправа, Де кожен крок ціною у життя! Ми ж – ризикнем, заміним Генерала, Сталевого і мудрого бійця! Що буде потім – поживем, побачим. Хай кожен в цім свою знайде вину. Хтось посміхнеться, ну а хтось поплаче, У чорну хустку вбравши сивину. Не захистили... І не відстояли... Чим далі йдемо, тим густіший ліс. Вже стільки дров ми з вами наламали, Пора вже і отямитись колись! Хто грати звик, по-іншому не зможе. Та не завжди в житті доречна гра... А Україна, звісно, переможе, Бо серцем з нею мужній Генерал! Бо з нами – Бог, лиш віри більше треба Й любові стільки, щоб здолала зло, Щоб не злітали Ангели у небо І щоб війни у світі не було! (Олена Філончук) *** 24 лютого – все було, як завжди, Спала країна, горнула мати до серця немовля, А небом летіла ракета крилата, Посипалась хата, здригнулась земля. Танула ніч, крутилась планета, В передчутті весни тремтіли первоцвіти, Стиснули душу залізні тенета, Сполохані заплакали діти. Покотилося світом слово «війна» І болю відголосся, і крики в піднебесся. Вирвалась з пекла знавісніла орда, Сіяти тугу і смерті, палити колосся. Зруйнувала села, і стерла міста, Полинули до Бога цілі родини. Блукають згарищем душі убієнних... і німота Всього за 4 дні до початку весни. Сухі вуста кричать у порожнечу, Тримаємо стрій в важких боях. Розчахнутий дуб прихистив пару лелечу, Тримає міцно на обпалених плечах. 24 лютого – друга річниця, Руїни, туга, біль і жах. Квиле під вікном зранена птиця, Колише мати вбите маля на руках. Всього за 4 дні до початку весни, Покотилося країною колесо війни. Боронимо. Йдемо вперед. Терниста дорога, Та знаємо – за нами перемога! (Ірина Зінковська)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
