|
|
|
|
|
|
11:13 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 На Різдвяні свята родини, зазвичай, збираються у повному складі та проводять цей вечір у домашньому затишку. Але нинішнє Різдво в Україні знову для всіх різне. На жаль, наші воїни не можуть зустріти його зі своїми сім'ями, але ми знаємо – завдяки їх стійкості та наполегливості ворог буде знищений, і всі повернуться до рідних домівок. Пам’ятаємо про тих, хто зараз у полях та окопах. Ці поетичні рядки сповнені смутку війни та надії на перемогу України. *** Сьогодні, як прийдеш у теплу хату І сядеш до смачненької куті, Згадай, як важко воїну-солдату В холодному сирому укритті. То ж помолися, запаливши свічку, За того, хто в окопі – бліндажі, Нехай Господь у цю різдвяну нічку Пошле тепло і мир його душі. Сьогодні, як почнеш, колядувати, Хвали Христа за щастя у житті, Бо зовсім поруч вбита горем мати Синочка зустрічає на щиті. То ж хай Різдво дарує людям віру! Нехай добро воскресне у серцях! І слава тим, хто на сторожі миру Тримає небо на своїх плечах! (Тетяна Бойцун) *** Та хто ж ростив їх для війни? Ночей не спав, на рани дмухав... Хто ж знав, що доньки та сини Війну пізнають і розруху. Хто ж знав, що може розірвать І плоть і душу у окопах... І що на смерть будуть стоять Сини і доньки у погонах... Хто ж знав... Співали їм пісень, Русяві чубчики чесали, А зараз діти ці – мішень ... Пробачте, любі, ми ж не знали... Хотілось – щастя і любові, І мирне небо, й срібні зорі... Пробачте, діти, нас за кров, За біль і сльози, смерть і горе... Помилуй, Боже, і спаси, Ти поверни їх всіх живими, У ці важкі, страшні часи Їх захисти крильми своїми. (Лілія Наточій) Молитва до стелі «мамо, а сонце все ще існує, скажи? чи є тільки ця стеля з кіптяви та іржі? мамо, а можна буде на вулиці якось покопати м'яч? а вулиця є ще? мам, ну чого ти… не плач». він просто малий, тому і питає таке – язик без кісток же – в роті гидке й гірке зло набирається, лускає і болить. з чорної стелі стежка води біжить. в чорному кутику чорний дрімає павук. дядько Іванко немає обидвох рук, дядьку Іванкові двадцять з малим хвостом. з чорної стелі сиплеться страх піском – хоч би вціліла, хоч би тримала ще всі ці життя тендітні павучим своїм плащем. звідси до ранку – сотні хресних доріг. став на свою – не скигли, кожен із нас би міг бути не тут й не зараз, зовсім не тим, ким є. «хлопчику мій, – шепоче, – м'ячик твій десь жиє, сонце співає з неба вишням і мурашні. нам же молитись треба тихій оцій стіні, стелі оцій прогірклій, чорній, але міцній. хлопчику мій маленькій, нумо молися їй». (Катерина Міхаліцина) *** У бліндажі заснула киця: напевно їй сметанка сниться, бо так муркоче уві сні. На передку дощі рясні, а вона спить і вже довгенько. Згадав село я й свою неньку, і кицьку Мурку на печі. Як поливали уночі наш передок прокляті орки! І невідомо, скільки й доки триватиме оця війна. Вже десять років, як одна іде у бій – лиш Україна. Щоденно побратими гинуть, а він лютує, клятий змій. Коли ж скінчиться, Боже мій, це пекло в нашій Україні?! Криваві небеса, не сині і кров'ю зрошена земля. Летить, гуркоче іздаля те вбивче, кляте залізяччя… Кицюні сни чудові сняться, лиш пес пронизливо скавчить, а кицька й далі собі спить… (Святослав Щербина) *** Сон приснився чарівний – Мир настав, кінець війні. Люди весело всміхаються, Діти разом дружно граються. Всі міста відбудували І життя ще кращим стало. Впала кара на країну, Що принесла нам руїну. Світ від неї відвернувся Їм ганьбою обернувся. Вірю я, що сни збуваються, Зло до ворогів вертається. Заспіває вся країна, Ще не вмерла Україна! (Леся Гринців-Модрицька)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
