|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
15:40 "Коли душа болить за Україну". Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Кожного дня вся Україна та український народ платять непомірну ціну, аби бути вільними та незалежними. Але не зважаючи на всі виклики, крокуємо вперед до нашої Перемоги. Вірші війни пишуть військові ЗСУ поміж виїздами на бойові завдання, волонтери в дорозі з гуманітарними місіями, пересічні українці в Україні та поза її межами. Захисникам України Приходь живим, син України, З боїв за цілісність країни. Приходь з щитом, а на щиті Лежать хай вороги твої. За тебе мати свічку ставить, Її молитва Бога славить. Та милість просить дарувати – Життя тобі урятувати. Вночі вона не може спати, І зрозуміло, вона ж мати. Яка тебе вночі гойдала, На сон тобі пісні співала. Для неї ти єдина втіха, Її маля, її ти криха. Ти наче промінь скрізь віконце, Їй грієш душу, немов сонце. Її єдина ти дитина, Для неї ти уся родина, Немає в неї більш нікого, Нікого рідного такого. А мати плаче, молить Бога, Бо вже за край її тривога, Щоб Ангел крилами укутав, І ворожнечі карти сплутав. Живим вертайся, так потрібно, Щоб мати була вже спокійна, Тебе змогла би пригорнути, Та мирним сном уже заснути. (Олександр Джога) *** Хай війну заберуть журавлі, як калина вбереться в намисто. І земля, молода і врочиста, у віночку всміхнеться мені. Хай молитви усіх матерів віднесуть ті пташини до Бога. Непроста, мабуть, буде дорога, лиш би вогник любові жеврів. Буде поле, жита й коровай. І колиска, і котик сіренький. І дівчатко, і хлопчик маленький... Тільки вір. I землі не лишай. Будуть весни і осені ще. Буде мальва і сонях над тином. І незламна ніким Україна у квітках, вся омита дощем... Хай війну заберуть журавлі... (Людмила Галінська) *** Відлітає літо, Багряніє листя, І душа пекельним Полум'ям горить... Заплаче лелечо, Скрикне журавлино – Клин бо усе більший Над нами летить... Рветься птахом вгору Серце України, А небо у хмарах – Надважкий політ... Я молюсь щоденно: Хай міцніють крила, Хай ясніє небо, Нехай ворог клятий В геєні згорить. (Валентина Михайленко) *** Рука її торкалася руки… Такої рідної… На жаль, уже востаннє… А в голові роїлися думки… І кожна з них була лише питанням Чому все так? Чому це саме він? Чому вона? Як жити їй надалі? Хто відповість? І знов пекучий біль… Його не зменшать почесті… Медалі… Де справедливість? Проклята війна… Найкращих забирає нині небо… Життя людське – нового дня ціна А світ мовчить… Вдає, що так і треба… Герої не вмирають… Кожен раз… Вмирають рідні… Близькі… І кохані… Як жити далі? Вкаже тільки час… Рубцюючи живим загиблих рани Рука її торкалася руки… Їх спільні мрії – марні сподівання… Він вже на небі… В серці на землі… Лишиться біль… Фантомний біль кохання… (Лариса Юсковець) *** Мені наснилась Перемога. І хоч красива й молода Прийшла уранці до порогу, але важка її хода. В її волоссі золотому Вплелися пасма сивини. В очах блакитних – стільки втоми. І біль, і гнів, і жах війни. Чоло – глибокі зморшки горя, А серце – рана, що кровить. Пульсує в ній безмежне море Скорботи, суму, що болить. Та усміхнулась, заясніла, Мов тінь зігнала із чола. Зайшла в мою хатину, сіла. Сказала тихо: «Я прийшла». (Лідія Мищенко)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
