|
|
|
|
|
|
15:48 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Взагалі війна породила велику кількість поетичних творів. Поезія показує жахіття та трагізм війни й водночас – потужність національного спротиву та самоутвердження. В такому масовому віршуванні, зрозуміло, автори не ставлять собі за мету дотримання високих естетичних стандартів. Але таке віршування є свідченням колективного прагнення висловити свої почуття в більш чи менш римованому образному слові. *** Варила би борщі, та ворог лізе в хату І змушена стрілять в непрошених гостей, Бо треба нам усім країну захищати Від дикої орди своїх батьків, дітей. Не затремтить рука від пострілів ворожих, А очі ціль знайдуть, я вірю, не одну. І на своїй землі Господь нам допоможе Розбити ворогів та виграти війну. А потім будем борщ смачний в сім'ї варити Та частувати ним своїх чоловіків, А вже після борщу у темну ніч любити, Народжувати знов маленьких козаків. Варила би борщі та ворог лізе в хату, Не хочемо борщу, розлючені і злі, Як знищимо орду загарбницьку, прокляту, То буде вам і борщ, і чарка на столі... (Орест Міщанчук) Кривий Ріг Для терористів смерть - це не біда, Убивства – це лише щоденна справа. Сьогодні Кривий Ріг прийняв удар, Та для крeмля це «русская забава». Ці сльози, крик, руїни, дим, вогонь Лиш нам болять і ранять знову душу. Немає тим ніяких заборон, Бо труять, палять, топлять, все паплюжать. Будинки чорні. Знову тінь війни Упала на чиїсь життя та мрії. Умились кров'ю, спалені вони. В руїнах тихо згинули надії. Для терористів це ще не межа, Їх пазурі впиваються все далі. А в нас летить до Господа душа... Їй крила вдома підло обламали. Цей клятий біль відчули знову ми, Всі цвинтарі покрилися вінками. Країні тій, що живиться слізьми Скажу одне: ви прокляті віками. (Ольга Киця) *** ...Як же вас багато полетіло... Ще таких безвусих, молодих... У хатах батьківських звечоріло... Вдарило так боляче під дих. Господи, чи хватить в тебе неба? Щоб в раю усіх їх розселить... Боже мій, не забирай не треба... На землі дозволь їм ще пожить. Хай вони потопчуть ряст ногами... Хай народять дочок і синів... В отчий дім живими йдуть, не снами... Не ночами ні, а серед днів. Господи, на все є Твоя воля... Кожному із них Ти шлях писав... Комусь поле, а комусь пів поля... Ти дозволив, щоб він ізорав. Хтось зоре, засіє й заскородить... Хтось лише торкнеться до землі... В когось зійде, і у осінь вродить... А у когось згине на стеблі. Лиш Тобі відомі плани Божі... Всі несем Тобою даний хрест... В всесвіті ми просто перехожі... Кожному даєш свій Еверест. Не залиш, Всевишній нас, благаю... Хай дозріє юність молода... Дай засіять і діждать врожаю... Дочекатись стиглого плода. Після власних жнив нехай сивіють... В шані йдуть до батьківських могил... Своїх діток дбають і леліють... Не рубай їм, Всемогутній, крил. 04.04.2023 (Галина Момот)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
