|
|
|
|
|
|
12:07 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Поезія певним чином має силу і теж може бути зброєю. Сили художнього слова, щоб зупинити війну чи, скажімо, посилити нашу армію у цій війні, замало, але слово може працювати в довшій перспективі. Доки реальність довкола нас жива і болюча, доки ми не можемо відділити себе від свого болю чи сказати стоп тому, що нас вбиває – буде поезія емоційного факту. *** Останній дзвоник... Знову дочекались. Серед потоку монохромних днів Боролись, вірили, молились і навчались – Тримали вперто стрій, хто як умів. Останній дзвоник... Стрічки жовто-сині – На свіжих квітах, в плетених косах. Дітей своїх вітає Україна Під лють сирен, зі слізьми на очах. Останній дзвоник... Шкода янголяток, Яким ніколи він не продзвенить, Ми будем тут дзвонити так завзято, Щоб срібний дзвін пронизував блакить. Дзвени, рідненький, скільки маєш сили, Щоб спів твій радісний і сам Господь почув! Хай Янголи ще не складають крила, Щоб дітям дзвоник НЕ ОСТАННІМ був! (Ірина Москаленко) *** Стоїть малюк, закривши оченята, На личку рана, куртка вся брудна, До ротика підносить рученята, А у кремлі радіє сатана! Де дівся дім, де іграшки поділись? Де ліжечко, в якому тихо спав? Де теплий плед, під ним із татом грілись, Коли мороз за носика щипав. Де книжечка із добрими казками? Машинки, ними грався з дідусем. А де усе, що так любила мама? Куди, скажіть, поділося усе? Стоїть малюк, не може зрозуміти, Що він зробив поганого комусь. Чому сидять заплаканії діти, І стогне чийсь згорьований татусь. Бабуся в крик і падає на землю, Благає всіх: «Рятуйте, поможіть!» Бо десь отам, у цій руїні темній Її донька з онуками лежить. Це будуть перші згадки із дитинства: Руїни, сльози, страх і крик людей. Навіки закарбується це звірство У душах всіх скалічених дітей. (Оля Киця) *** Не дай нам, Боже, звикнуть до війни, Спрямовуй шлях лише до перемоги. Нехай не гинуть доньки і сини, Не дай зламати віру від знемоги. Схили над нами небо у боях, Хай ворогу засліпить в час двобою. Ми боремось за землю в цих краях, Де народились жити із тобою. На наших землях матінки нога Ступала і несла народу силу. Її нам ласка назавжди блага, Ми молимось до Тебе, Боже милий. Даруй навіки силу зберегти Край рідний, який щиро любим. Не дай усім кістьми отут лягти, Підтримай у бою, де ми не схибим. Засієм знову зернами поля, Чекатимемо щедрого врожаю. Тобі і нам ця дорога земля, У мирі жить з Тобою лиш бажаєм. Не дай нам, Боже, звикнуть до війни, І до тяжкого гніту лихоліття. Даруй усім спокійні лише сни На всі, що є, майбутнії століття. 3.06.2022 р (Н.Циба) *** Сусіди луплять по містах, Це в них уже агонія, Та нас давно залишив страх, А ще – цвіте півонія!.. І ось на днях у них приліт, Напевно, це іронія, І чути крики із боліт, А в нас цвіте півонія!.. І їхні сльози й дикий плач Звучить немов симфонія, Їх добиває їх палач, А в нас цвіте півонія! 31.05.2023 р (Ірина Лукаш)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
