|
|
|
|
|
|
13:44 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | |
 Емоційна хвиля, якою російсько-українська війна накрила нас всіх однаково, і наполеглива боротьба українців на захисті Батьківщини породила не лише дух героїчного спротиву, але й пристрасний поетичний прорив. Українські люди в своїй творчості висвітлюють колективний дух стійкості та надії українського народу, утверджують самобутність нації перед обличчям російського агресора. Інколи аж моторошно стає, як пророчо звучать ті чи інші рядки. Все буде Україна! Разом до ПЕРЕМОГИ! І знову місяць... той, що без кінця... І знову місяць… той, що без кінця... Стискає груди цілої країни, Кривавий лютий, живий щит, броня… Із молитов ми будували стіни. Де брали сили? А ніхто не зна, Щось неймовірне тоді з нами стало… Чи було страшно?... таких слів нема, Сотні разів вмирали й воскресали… А життя йшло. Так каже календар… Сади цвіли і колосилось поле. Та кожен з нас такий волік тягар, Не помічаючи буденності довкола. І знову лютий... місяць без кінця, Тривожить пам'ять, в душі зазирає… Ми постаріли, майже на життя... Та все мине, інакше не буває. Такої єдності не бачив увесь світ, Мільйони стали цілісним, єдиним. Народ і є країни оберіг! Її броня і щит її незримий. 01.02.2023 р. (Мартусь Катерина) І знову лютий… не «знову» – досі… І знову лютий… не «знову» – досі… Дерева голі, поля всі босі… Сніги біліють – ховають рани, Земля ридає, гуде вітрами. Жорстокий лютий, покритий горем. Витає туга над лісом, морем. Немає тиші – пекельні звуки – Гудуть сирени. Літають круки. Рік тому лютий почався тихо, Але приніс він в країну лихо. Рік тому всі ми жили, раділи, А зараз просимо в Бога сили – Ще трішки сили, щоб зло прогнати, Бо сина вдома чекає мати, На ручки діти до тата хочуть, – Усі в молитві щодня й щоночі… Мине цей лютий – весна настане, В душі загоїть відкриті рани. Та будуть шрами. І пам'ять буде. Війну ніхто з нас вже не забуде. (Ірина Мучичка) А скоро рік, як в нас нема життя А скоро рік, як в нас нема життя, Вже майже рік і ще із роком вісім, Роздерли Україну на шмаття, Заповнили дороги грузом двісті! Скалічили мільйони людських доль, Згноїли наші мрії та бажання, І кожен має у війні цій роль, Але немає слави та визнання! Не з лаврів одягли тепер вінки, А в штучних квітах поросли могили, У чорних хустках згорблені жінки Цілують фото вбитої дитини. І не Шевченку квіти понесуть, Як це буває ранньою весною, А хлопцям та дівчатам, що ідуть В безмірну вічність, знищені війною. Вже майже рік і вісім поряд з ним, Як боремось з тираном за свободу, Як буде полум'я, то й буде дим, А буде віра – буде мир народу! 30.01.23 р. (Ірина Лукаш)
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
