|
|
|
|
|
|
10:00 Довірливий лицар культури (до 85-річчя від дня народження Леся Степановича Танюка (1938-2016), українського режисера, театрознавця) | ||||
 Лесь Танюк народився 8 липня 1938 року в родині вчителів в Київській області. Батько — Стефан Самійлович, вчитель української мови і літератури. Мати — Наталя Миколаївна, вчителька іноземних мов. Дитинство провів з батьками в концтаборі в Німеччині. Після повернення родині не дозволили жити в Києві, і Танюки переїжджають на батьківщину батька, у м. Луцьк Волинської обл. Тут Лесь закінчує школу, працює ливарником-формувальником на заводі, потім він студент культпросвіттехнікуму й актор обласного театру драми. Вищу освіту одержав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого за фахом “режисер театру і кіно” (курс Мар’яна Крушельницького). "Зустріч для Вас" (Лесь Танюк) https://www.youtube.com/watch?v=XmrQf5ywiEA Лесь Танюк належав до когорти тих діячів, які не лише знають, що треба робити, але й діють – незалежно від обставин, а то й наперекір обставинам. Ще в ранній юності, на початку 1960-х, Лесь Танюк, зачарований Лесем Курбасом, створив присвячений йому вірш, який закінчувався словами: «Не буде вітру. Слід гребти руками». Це стало гаслом його життя, і подібними словами він завжди підбадьорював тих, у кого опускалися руки від труднощів і перепон. Людина, готова заради України до співпраці, не йшла на компроміси з честю і совістю, тому в нього був постійний конфлікт із системою, тому й вистави його закривали, затримували, а то й не виплачували зарплати, звільняли з роботи. ПроОбраз: Лесь Танюк https://www.youtube.com/watch?v=0TZXmcex8Nc У 1959-1960 роках Танюк став одним із засновників Клубу Творчої Молоді (КТМ) у Києві – основного об’єднання українських шістдесятників, обраний першим президентом Клубу. У КТМ діяли секції: літературна, театральна, кіно, образотворчого мистецтва, архітектурна, музична, джаз група й інші. У КТМ було біля 900 осіб, разом з регіональними відділеннями – до 2 тисяч, у тому числі Іван Світличний, Алла Горська, Іван Драч, Віктор Зарецький, Володимир Загоруйко, В’ячеслав Чорновіл, Людмила Семикіна, Ірина Жиленко, Борис Нечерда, Сергій Параджанов, Леонід Череватенко, Леонід Грабовський, Сергій Білокінь, Неллі Корнієнко, Євген Сверестюк, Юрій Бадзьо, Василь Стус та ін. Крім художньої інтелігенції, у роботі КТМ активно брали участь вчені, молодь НДІ, інженери, учителі (серед найвідоміших – кібернетик Олександр Клушин, математик Леонід Плющ, доктор наук Генріх Дворко). Великий інтерес і резонанс викликали вечори пам’яті Тараса Шевченко, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса, Миколи Куліша, сучасної поезії – Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського. У КТМ регулярно влаштовували читання рефератів про творчість репресованих авторів – М.Хвильового, Гр. Косинки, М.Куліша, художників А.Петрицького, В.Меллєра, М.Бойчука, діячів епохи “Розстріляного відродження”. Акторські зустрічі з Галиною Стефановою. Лесь Танюк. https://www.youtube.com/watch?v=RxP4gDOk1gQ Дуже скоро з’ясувалося, що діяльність КТМ виходить за офіційні межі, що виставки, обговорення, туристичні поїздки з метою вивчення і фіксації архітектурних та історичних пам’ятників України, поетичні вечори, театральні спектаклі (Бертольд Брехт і Микола Куліш у постановці Танюка), кінофільми (наприклад, “Тіні забутих предків” С.Параджанова – Ю. Іллєнка і “Криниця для спраглих” Івана Драча), опубліковані статті і книги мають відверто протестний антитоталітарний характер. Діяльність КТМ підтримали М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, М.Стельмах, Гр. Кочур, провідні українські художники й композитори. Таке єднання поколінь посилило напругу навколо КТМ. У 1962 році КТМ подав владі список церков та інших історичних пам’ятників, яким загрожує знищення, – з вимогою вжити відповідних заходів. У тому ж році група членів Клубу під керівництвом Танюка їздила на Соловки і зібрала там матеріали про репресії української інтелігенції. Восени 1962 року в КТМ була створена комісія, до якої увійшли Лесь Танюк, Алла Горська та Василь Симоненко, – для перевірки даних про масові поховання жертв сталінських репресій у районі Броварів (тепер – Биківня під Києвом). Перше, що вони побачили, приїхавши на місце, – дітей, які грали у футбол дитячим черепом, у потилиці якого був отвір від кулі. За результатами опитування місцевих жителів був складений Меморандум, спрямований владі, з вимогою розслідувати події 1930-х років, пов’язані з розстрілами в Биківні, з похованнями жертв репресій на схилах біля Жовтневого Палацу культури, на Лук’янівському цвинтарі. "Час сови". У гостях у Тетяни Кулик народний артист України Лесь Танюк https://www.youtube.com/watch?v=S2lzoJKG6k0 Може, цим КТМ остаточно переступив межу дозволеного. Почався тиск на Клуб. Танюка зняли з керівництва КТМ, але, хоча офіційно президентом був обраний В.Зарецький, Танюк продовжував фактично керувати Клубом до його остаточного закриття наприкінці 1964 року. У ці роки Лесь Степанович багато їздив по Україні. Ставив спектаклі в Одесі, Львові, Києві, Харкові (пізніше заборонені і зняті з репертуару). У багатьох містах з ініціативи Танюка виникли клуби, подібні київському. 1965 року через переслідування з боку влади, Танюк змушений був виїхати до Москви. У Москві атмосфера була не такою, як в «УРСРівському заповіднику», але і там недремне око КГБ пильно стежило за його діяльністю. Як наслідок – зміна театрі. Він працював до 1986 року у ЦДТ і МХАТі, Театрі ім. Станіславського, Театрі ім. Маяковського – в Охлопкова, Завадського, Єфремова. У його творчому доробку – понад 50 спектаклів, кілька телекінофільмів, книги про Крушельницького, Курбаса, збірка віршів “Сповідь”, десятки перекладів – із Шекспіра, Аполлінера, Гейне, Тагора, Піранделло, Брехта, монографія Гордона Крега, романи Джойса Кері і Ж. Кесселя, п’єси драматургів Польщі, Болгарії... У 1986 році, через місяць після Чорнобильської катастрофи, Лесь Танюк повертається в Україну на посаду головного режисера Київського молодіжного театру, звідкіля його після вдалих спектаклів і серії протестних театральних вечорів з ініціативи Київського міськкому КПУ звільняють “за невідповідність посаді” без права працювати в театрах. У березні 1990 року Танюк був обраний депутатом Верховної Ради України. Член Президії Верховної Ради, Голова Комітету з питань культури. Є одним із ініціаторів заборони Компартії України в 1991 році та створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту. У 1995 році очолив Всеукраїнський Комітет з підготовки суду над КПУ “Нюрнберґ-2”, а в 1996 став координатором однойменного депутатського об’єднання у Верховній Раді України. Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989—2014), з 2014 — почесний його голова. Помер Лесь Танюк 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований на Байковому кладовищі Києва. Танюк є автором понад 600 публікацій на теми мистецтва, театру, літератури, соціології й політики. Сценарист фільму “Голод-33”, автор 12 телефільмів про репресованих діячів культури “Розстріляне відродження”. Видавав твори в 60 томах, що включають, зокрема, щоденники, які охоплюють від 1956 р. донині. Це історія радянського і пострадянського життя без гриму і ретуші, цінне джерело інформації про становлення і розвиток шістдесятництва. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (07.1998) і IV ступеня. Володів режисер декількома мовами: німецькою, французькою, англійською. Його дружина, Неллі Корнієнко - доктор мистецтвознавства, академік НАМ України, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Підсумовуючи можна сказати, що Лесь Степанович Танюк – голова Комітету з питань культури і духовності (2002-2006), член Президії Центрального Проводу НРУ, заступник Голови НРУ, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Харківського Інституту культури, керівник акторського і режисерського курсів у Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого, голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992), докладав максимум зусиль, щоб оборонити статус української мови як державної. Парламентські слухання 2003 року під назвою «Обережно – мова», які ініціював Лесь Танюк, залишаються на сьогодні найкращими на цю тему. Бо ми – завжденні. На віки. Бо змаг вдихнули в нас батьки,– Ми з вами, Курбаси й Шекспіри, Бо знак доби – вогонь офіри.
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
