Головна » 2023 » Грудень » 19 » Бібліотечний кінозал «Українське сучасне документальне кіно». Фільм М. Чернова "20 днів у Маріуполі". Чому його варто подивитися кожному.



13:27
Бібліотечний кінозал «Українське сучасне документальне кіно». Фільм М. Чернова "20 днів у Маріуполі". Чому його варто подивитися кожному.
Документальна картина "20 днів у Маріуполі" Мстислава Чернова вийшла в кіно 31 серпня цього року і зібрала в прокаті понад півмільйона грн. Якщо дуже сухо і коротко - стрічка фіксує безжальний штурм міста, розпочатий російськими військами фатального ранку 24 лютого 2022 року.



Це історія загибелі міста, українського Маріуполя. Кожному дню (власне, іноді з «прогалинами») присвячений свій розділ. Перший день – ще мирне місто, другий – перші вибухи, розбиті будинки , перші осколкові поранення. Кожен новий день, як і епізод у стрічці жахів, занурює глядача в новий, ще більший, жах. Проте це жах реальності, - братські кладовища; загиблі цивільні – жінки, діти, немовлята, підлітки, дорослі. Поранення. Мертві тварини. Знайомий всьому світу маріупольський пологовий будинок. Зачинені гуманітарні коридори. Всі ті картини, що здавались далекими, як репортажі про Ірак, Афганістан, Югославію - тепер тут. Навіть перші сторінки війни в Україні, тої, що здавалось йшла для більшості далеко – десь на Сході…

"20 днів у Маріуполі" став режисерським дебютом воєнного кореспондента (з досвідом у Сирії, Нагірному Карабасі, Лівії, Іраку, Секторі Газа, Афганістані), фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. Також у створенні картини брали участь фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. За роботу в обложеному Маріуполі вони отримали Пулітцерівську премію, яка вважається найпрестижнішою в галузі журналістики.

"Кілька суддів були в сльозах, дивлячись на виступ Василіси Степаненко, – зазначили організатори премії. – Вона продемонструвала дивовижну хоробрість і неймовірну завзятість. Все, що ми знаємо про жахливі події в Маріуполі, почалося з її роботи, їй тоді було лише 22 роки. Дивовижна молода журналістка".

Саме ці героїчні люди прорвали тоді “інформаційний блекаут” і показали всьому світові, що саме відбувалося в перші 20 днів у Маріуполі. Багато з їхніх футажів та світлин ви бачили в новинах, в телеграм каналах, у фейсбуці і твіттері тощо. Завдяки їм всі побачили ті жахливі кадри з пологового будинку, кадри з танком, що прицільно стріляв по багатоповерхівках, світлини з нашими лікарями, що без світла, води та опалення намагались рятувати людей. Всі ці та інші моторошні світлини з російськими воєнними злочинами, що вчинялись у Маріуполі, вдалося зафільмувати та врятувати як завдяки героїзму журналістів, так і завдяки героїчним та сміливим маріупольцям.

«Коли ми їхали у відрядження, ніхто не планував знімати документальний фільм. Це мала бути звичайна операторська робота для новин. Але коли ми зрозуміли, що ледь не єдині журналісти: і українські, і міжнародні, які залишилися в місті, – ще був литовський документаліст Мантас Кведаравічюс, якого вбили (російська армія – ред.), – тоді я поставив перед собою завдання: знімати усе, що можу, і зробити щось більше, ніж просто репортажі».- каже Мстислав Чернов.

Прем’єра «20 днів у Маріуполі» відбулася в січні цього року на американському фестивалі незалежного кіно «Санденс», і відтоді у нього вже є близько 10 нагород на різних кінофестивалях. Український прокат документальної стрічки триває з 31 серпня.


Кореспонденти знаходилися у самому вирі подій і змогли зафільмувати звірства, що вчиняли окупанти з нещодавно мирним і процвітаючим містом з щасливими людьми в ньому. Безкінечні обстріли і вибухи, руйнування і смерть, зокрема, вони першими показали наслідки бомбардування пологового будинку № 3, страх і відчай, горе і сльози простих мирних людей були зафільмовані, щоб увесь світ побачив, з яким оскаженілим і безжальним ворогом довелося зіткнутись українцям. Щоб люди, які перебувають за кордоном, де безпечно і тихо, розуміли, що саме українці, прийнявші на себе весь удар і, вистоявши під його тиском, не допустили розповсюдження цієї нечисті на інші цивілізовані країни.

Мстислав Чернов не зміг потрапити на церемонію нагородження премією, бо знаходився тоді біля Бахмуту, тому доручив зачитати свою промову віце-президенту Associated Press Дерлу МакКраддену:
"Дев'ять років тому я стояв на цій сцені та отримав нагороду "Молодий талант року". Це був один з найщасливіших моментів мого життя, але, я повинен бути чесним, я також почувався жахливо. Так само в той час, російські війська бомбили та намагалися захопити місто Дебальцеве в Україні. Я звинувачував себе, що не був там і не знімав це. Сьогодні ті ж самі російські війська бомблять та намагаються захопити місто Бахмут, всього за 50 кілометрів від Дебальцевого. Дев'ять років минуло, дев'ять років боротьби, і, здається, нічого не змінилося. Однак, завдяки роботі міжнародних та українських журналістів, світ нарешті бачить правду, та справжнє, страшне обличчя та масштаб російського вторгнення в Україну", – попросив переказати Чернов.

Відгуки на фільм видатних видань вражають: Los Angeles Times відзначає, що фільм "приковує увагу", The Hollywood Reporter порівнює його з "ударом під дих", а Harper’s Bazaar пише, що "подивитися фільм Чернова — людський обов’язок кожного". В Україні ж видання NV назвало стрічку "світлом проти пітьми в інформаційній битві", а Лірум підкреслило, що це "безумовно, журналістський подвиг".

Фільм отримав рейтинг 100 % на сайті критиків Rotten Tomatoes.

Денніс Харві з Variety пише, що «ця документальна стрічка, структурована позначками на екрані днів, що проходять, може й не має простої сюжетної арки, але невибаглива розповідь режисера від першої особи та інтенсивність зібраних доказів військових злочинів роблять фільм захопливим».

Борис Кіт з Hollywood Reporter пише, що прем'єрний показ стрічки «залишив переповнений зал щиро приголомшеним, зітхальним і в сльозах».

Його колега з того ж ЗМІ Френк Шек вважає, що «перша ж спроба режисера виявилася захопливим прикладом в жанрі».

«Фільм Чернова — це шокувальний і серцерозбивальний портрет вторгнення, зроблений від першої особи без виправдань чи моралізаторства», — пише Нік Шагер з Daily Beast.

Нік Аллен з Roger Ebert, який побачив фільм на фестивалі «Санденс», вважає, що «назвати „20 днів у Маріуполі“ одним із найважливіших фільмів „Санденсу“ — це недооцінити його. Він, безсумнівно, стане одним із найважливіших фільмів про розуміння конфлікту та його наслідків для народу України, і це надихальний заклик до уваги та підтримки, які необхідно надати».

Максим Нестелєєв в рецензії для УТ зазначає, що «репортери об'єктивно „протоколюють“ те, як за короткий строк швидко змінюється настрій простих мешканців: від розгубленості й паніки до відчаю і злості. І те, як брак інформації в облозі призводить до того, що лунають непоодинокі вигуки: Маріуполь обстрілює українська армія…Та жоден і жодна, із опитаних в фільмі, не кажуть, що хотів би жити в Росії. Спільне бажання, яке озвучують кілька разів різні люди: скоріше б це закінчилося».

Фільм «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова висунули на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» від України. А Національна рада кінокритиків США (NBR) внесла до переліку найкращих документальних фільмів українську стрічку «20 днів у Маріуполі».



Тоді, під час перебування в Маріуполі, з єдиного місця, де ще був онлайн-зв'язок — під сходами біля розтрощеної продуктової крамниці, Мстислав Чернов зміг відправити відео хвилин на 40… Коли він виїхав звідти гуманітарним коридором, то мав близько 30 годин матеріалу, з яких зробив півторагодинне відео, що і стало фільмом. І він мріє зняти другий фільм про Маріуполь, коли його звільнять…

«20 днів у Маріуполі» дійсно важко дивитись, бо цей фільм про наше спільне, задокументоване горе. Воно про наш біль, про жах і тортури, які здійснив над маріупольцями страшний ворог — росіяни. Але це той фільм, який треба дивитись та про який треба говорити, щоб якомога більше людей почуло про ці злочини.

Зрозуміло, що багато українців можуть бути не готові дивитись таке кіно, але про те, що стало з Маріуполем, що стало з нашими людьми — обов’язково треба постійно говорити, треба зберегти про це пам’ять. Тут хочеться процитувати (не дослівно) слова режисера: "Якщо не заповнювати інформаційний вакуум (який так чи інакше з часом утворюється) правдою, ворог обов’язково заповнить його брехнею."

І щоб ця правда жила, щоб її чули та щоб пам’ятали — нам треба про це говорити, заповнювати інформаційний вакуум. Фільм «20 днів у Маріуполі» Чернова якраз і робить це — заповнює вакуум задокументованими злочинами Росії. Яким би жахливим та страшним не було зло, як важко нам не було б на нього дивитись, ми не можемо відвертатись від нього та закривати очі, ми маємо набратись сміливості та подивитись страху у вічі.

Ще про фільм






QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Корисно знати | Переглядів: 190 | Додав: estet | Теги: Чернов М., війна, маріуполь | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Наші сторінки
сторінка Фейсбуку Чернігівська обласна бібліотека для дітей Твіттер Чернігівська обласна бібліотека для дітей
E-Книжки
Меню сайту
Вітаємо

Дорогі друзі!

Шановні читачі і поки ще не читачі нашої бібліотеки! Нам вже 120, ми – найстарша дитяча бібліотека в Україні. І водночас – одна з найсучасніших. Кожна дитина, кожна родина може отримати в нашій бібліотеці те, що потрібно – від рідкісних видань і бестселерів дитячого книжкового ринку до сучасних технологій для роботи в світових інформаційних системах. Адже шлях до успіху пролягає через бібліотеку. «Читай – дивуйся, пізнавай!»

З повагою
директор бібліотеки
Тамара Клюй

Календар
«  Грудень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу
Логін:
Пароль:
Мистецький простір

Про Мову

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0