|
|
|
|
|
|
12:29 «То був добрий хлопець, свій!». 75 років від дня народження українського поета, перекладача, журналіста Василя Моруги | ||||
 Цього року йому мало б виповнитися 75. Не сталося. За місяць до свого 42-го дня народження Василь Моруга загинув в автомобільній катастрофі. У розквіті творчих сил і поетичного таланту... В усіх своїх анкетах Василь Моруга писав, що народився в селі Сонцеві на Донеччині. Але його дитячі та шкільні роки минули в селі Чубарівка Пологівського району. Так сталося, що батькові не судилося побачити свого сина, а синові – батька. Від ран, якими нагородила солдата війна, Василь Іванович помер за кілька місяців до народження сина. Мати ж, Лідія Василівна, як Василькові виповнилося три місяці, переїхала в село Чубарівку до своїх батьків. Жив Василь на тому кутку великого села, де в далекі двадцяті роки минулого століття була утворена комуна «Могутня Україна», звідки до школи доводилося ходити щодень за п’ять кілометрів. Та це не лякало юнака, а, навпаки, сприяло загартуванню його здоров’я та характеру. Закінчивши в 1965 році середню школу, Василь Моруга їде вступати до Київського університету. Після закінчення університету у 1970 році – два роки військової служби, яку проходив у Лубнах на Полтавщині. А далі – досить стрімке творче і професійне зростання: заступник секретаря комітету комсомолу заводу «Арсенал», завідуючий відділом газети «Комсомольское знамя», комсорг ЦК ЛКСМУ, редактор відділу поезії в журналі «Дніпро» і нарешті – головний редактор журналу для дітей «Барвінок»! Можливо, комусь такий злет може здатися безхмарно благополучним. Та не все так просто й легко було у житті Василя Моруги. Попри те, що вже на початку свого короткого життя був піднесений системою на перші щаблі, звідки краще бачаться обрії влади і слави, тією ж системою він був неодноразово битий, цензурований і контрольований. Те, що робилося в душі українського поета Василя Моруги, про що думалося, як оцінював ті чи інші події і свої кроки на новій посаді, лягало сумними рядками в щоденних нотатках. Перші вірші з'явилися в районній газеті. Починав як адепт «тихої лірики» («тиха лірика» – умовна назва ліричного струменя в українській літературі 70-х–початку 80-х років XX ст.). Поетичні збірки: «Грозовіття» (1969), «Ключі до тиші» (1972), «Портрет землі» (1977), «Юності бентежні ешелони» (1978), «Чебрецеві острови» (1984), «Дорога над лугом» (1985), «Відблиск миті» (1986). Друкував документальні твори, казки для дітей. Перекладав з англійської, болгарської, іспанської, французької мов. Нагороджений медаллю А. С. Макаренка. Читаємо поезію Василя Моруги…   
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
