|
|
|
|
|
|
17:52 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Усі ці роки війни українці свої відчуття, свій досвід та мрії висловлюють мовою поезії. А ще найактуальнішою темою сучасних віршів є боротьба за свободу та віра у щасливе майбутнє країни. *** У нас війна. Ти знаєш, осінь. Цього листа тобі пишу На грані, на крутім порозі Розради, помочі прошу. Втомились люди душу рвати. Кругом страждання та біда. Про це я мушу написати. Ти в нас воєнна не одна. Уже десята... Боже милий! Де взяти сил здолати біль? Вже кращі з кращих відлетіли. І ще летять за обрій твій. Чи знаєш ти? Рвуть коси мами... Сивіють вдови молоді. І сироти ідуть шляхами З очима повними слізьми. Чи знаєш, осінь, як безвихідь Вбиває віру, точить кров? Як виє у руїнах вітер. Дощі від сажі чорні знов. Не можу я про це мовчати І величать красу твою. Ти гарна. Як мені не знати. Та я сьогодні промовчу. Кривава пелена закрила Пейзажі чарівні твої. Розкрило горе чорні крила І править тризну на землі. Пробач, що сумно так, з надривом. Такий в нас час. Ми так живем. І молимось і Бога просим. Всім миром перемогу ждем. (Антоніна Генелюк) *** Неслась машина з раненим бійцем, А на сидінні Смерть стара сиділа, Всміхалася єхидно так тихцем І щось незрозуміле бурмотіла... Водій кермо тримав, давив на газ... Колеса не торкалися дороги... – Тримайся, хлопче, чуєш, це наказ... По рації я викликав підмогу... – Ти її бачив? Ту стару в лахміттях... – Я бачив... Чай у бліндажі із нею пив... Там... на «нулі»... у тих страшних жахіттях... Про всю красу життя їй розповів... Стара зайорзала незручно на сидінні... І зазирнула в очі до бійця... – Я бачу... пульс у тебе не стабільний... І не надійсь на вправність водія... Не довезе... Хоч як би не старався... З тобою ми підпишемо контракт... Які б у тебе не були бажання... Та вже пора закінчити спектакль... І засміялась Смерть несамовито... Водій сильніше надавив педаль... Шептав хлопчині: – Синку... мусиш жити... Стара на плечі кинула вуаль... По рації кричав водій щосили: – Втрачаю... хлопці… швидше... де ви є?! Гарячі сльози по щокам його котились, Поклав долоню на поранене плече... – Тримайся, хлопче, буде усе добре... Я довезу, ти житимеш, повір... Врятують твоє серденько хоробре... Медичні побратими бойові. Водій відчув холодний погляд Смерті... Здавило в грудях... стисло у плечах... – Виходиш тут... на цьому перехресті... Упевнено до неї прокричав. – Тобі немає місця поруч з нами... Тобі дитину в руки не віддам... Не треба гратися моїми почуттями... Тобі його життя не по зубам... Стара вдивлялась пильно в рвані рани... І шепотіла: – Мій... Він уже мій... Та вмить злетіли всі її кайдани... Вступили медики з кістлявою у бій... Наклали турнікет... укол зробили... І крапельницю вміло увели… Янголи добре знали своє діло... Від смерті побратима вберегли... На перехресті Смерть, звичайно, вийшла... Колюча, зла... зірвавсь її спектакль... Хоча стара ще та була актриса... Та цього разу в ролі не вжилась... Продовжує бродити між окопів... І заглядає часто в бліндажі... У неї свій несамовитий шопінг... Там, на пекельнім «нульовому» рубежі... (Юлія Мехедок) *** Плетімо сітку день і ніч, Під гуркіт грому, Скидаймо із затерплих пліч І рук утому! Та вірмо твердо і без меж, що допоможе – Серця вплітаймо наші теж В квадратик кожен! Хай ворог сліпо спогляда Незрячий наче, І наших воїнів орда В бою не бачить! Звитяги у смертельній грі Тримайтесь стійко! В'яжімо вузлик угорі, Робімо «змійку»! Плетім натхненно, як завжди, і без упину! І накриваймо від біди Усю Вкраїну! (Іван Гентош)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
