|
|
|
|
|
|
12:24 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Поезія під час війни – це болісна поезія гострого і драматичного моменту. Чи ми хотітимемо читати такі тексти в майбутньому – це питання. Але водночас є потреба зафіксувати і задокументувати цей стан і ці переживання, що з нами трапилися. Для зовнішньої аудиторії, яка не травмована важкими реаліями і переживаннями війни, емоційне поетичне свідчення є чи не найкращим засобом для пояснення, що відбувається в Україні і як ми почуваємося в обставинах війни. *** Так, як колись, не буде вже ніколи. Війна у душах трунком проросте. Ще буде цвіт. Нектар. І перші бджоли... Лиш біль у серці довго не мине. За кожен день кривавого свавілля, За кожну ніч, згорьовану в вогні. За звірський бал орди, і за насилля. За теплий чай, десь там, на чужині... За сиві коси, за дівочі мрії. За чорні хустки сотень матерів. За тих хлоп'ят, що з неба світло сіють. За тих дітей, що втратили батьків. Так, як колись, не буде вже ніколи... Переживем. Поборем. Підіймемо. Наповним душі цвітом матіоли, І хліб святий в землі своїй зберемо. 08.04.2023 (Людмила Галінська) *** Для когось сьогодні букети квітів, А хтось забуває, як тому радіти. Для когось сьогодні 15 тюльпанів, А в когось не стало від ранку – мами. Хтось щось святкує у колі родини, А з під завалів вже не чути дитини. Хтось мріє поїхать до Кіпру чи Балі, А ми на руїнах думаєм, що далі? Для когось за щастя стрибнути із мосту, А в нас майже щодня на очах – сльози. Хтось мріє поніжитися в Relax-Spa, А на когось кохана із сином чека. Хтось мріє про Rolex чи може яхт-клуб, На фронті загинув товариш та друг. Хтось хоче мільйони в швейцарському банку, А нам лиш би тихо дожити до ранку. Хтось мріє про ванну із пелюстками, Не літали б ракети над головами. Хтось жаліє бездомному дати монети, А хтось прокидається в звуках сирени. Хтось хоче зловісно погратися в ката, Дружина хоронить милого солдата. Хтось мову співучу у нас відбирає, Та буде розплата, про це ще не знає. Хтось - гниль в середині своєї країни. Ми були, є і будемо завжди єдині! Цінуй те, що маєш, своє бережіть, Любіть Україну, як Сонце любіть! 10.02.2023 (Анна Губина) *** Перше фото нового життя, Лише фото, а скільки надії… Чорно-біла світлина маля, Різнобарвна таткова мрія. І без слів... нечіткий силует В серце воїна щастям ввірветься, І зміцнить його бронежилет І з війни він, авжеж, повернеться! Пошрамована рідна земля, У окопах багно, кров і піт... Зі світлини майбутнє дитя Татусеві всміхнулось:«привіт». В загрубілі долоні візьме Дивовижну мету спасіння, На війні зрозумівши одне: Цвіту нації – він коріння. 25.04.2023 (Катерина Мартусь) *** Весняна ніч…від жаху ще чорніша стала… Радієш іроде? Тобі все смерті мало?.. І невимовний біль знов серце крає… Було життя… тепер його немає… Воно спинилося в малесенькій дитині… І зникло в кожній покаліченій родині… Душа розірвана на клаптики давно… Для нас – реалії, для когось це – кіно… Від болю просто хочеться кричати… Скажіть, а скільки нас ще мають убивати??? Прошу я, Боже, зупини вже цю війну… І вічна памʼять тим, хто не прокинувся зі сну… 28.04.2023. (Юлія Гончарова)
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
