|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
16:16 Коли душа болить за Україну. Вірші війни: добірка віршів, народжених з початком російсько-української війни | ||||
 Автори поетичного альманаху "100 слів" створюють свою лінію фронту поезій з неодмінною перемогою світла і добра. Черговий номер збірки, як завжди, присвячений життю – любові і болю, радості і надіям, що переповнюють кожного українця. В альманасі вірші весни, вірші – мрії, і назва відповідна – «Автори весни». Вже другий рік Україна виборює свою свободу, своє право на краще життя неймовірною ціною – ціною життя. Кожен автор альманаху – як весняна квітка вплітає свою любов і біль за батьківщину у рядки своїх віршів. Так і поезії нашої колеги, провідного редактора Чернігівської обласної бібліотеки для дітей Оксани Дорохової сповнені болю і тривоги, але водночас дають надію на краще, надію на нову прекрасну весну без війни. *** Солдат Моя остання ніч!.. Жнець поруч, за спиною. Лютує межень, вкриває сивиною. …Пішла моя Зима? Ще ні. Ще ні… Чекає! Всміхається мені і йти не поспішає. Чи справді ніг нема?! Бо вже і не болить. До рідного села вертаюся за мить. … у хаті тепло так. І мати коло печі. Сідаю край стола. Скидаю важкі речі… …Наїлася Зима і вийшла за поріг. Після її обійм я рухатись не міг. Завиває крутень. Стужа гризе тіло. Стало важко дихати. В очах почорніло. *** У Зими голодні очі. Лаючись, ламає хвіртку. Щільно зачиняю двері. Вона стукає в кватирку. Страшно завиває вітер. Білі бджоли жалять стіни. Підкидаю дрова в грубку… Стужа лізе у шпарини. Гріє руки чай духмяний. Кіт сопе на підвіконні. За вікном Зима лютує. А мої думки вже сонні… *** Лист до Святого Миколая Олівців веселка, та яким писати? - Пиши, доню, синім, - підказала мати. Папір білий-білий, як наш двір узимку. Дідусь вже поїхав. Привезе ялинку!.. «Святий Миколаю, дуже хочу ляльку з платтям, як у феї, із люстерком скриньку. Ще – багато пазлів з братиком складати…» Насупила брови й почала писати: «Святий Миколаю, іграшок не треба. Подаруй моїй країні світле мирне небо! Хай моя матуся радо усміхнеться, і з Донбасу тато живим повернеться…» *** Мати Сину мій! Синочку… Місяць, як сховали. У труні такий лежав, Що ледве впізнали. Серце посивіло, Горе з’їло сльози, А у ріднім краї Не вщухають грози! Сину мій! Єдиний! Повернись! Благаю! Дні ночей темніші, В спогадах блукаю. Батько зліг учора, Все кричить очима... Війна, люта відьмо, Нащо вкрала сина?!
| ||||
|
| ||||
| Всього коментарів: 0 | |
|
| |
